Читати книгу - "Сюжети минулого, Страшні оповідання на ніч"

Безсумнівно, глядацький зал виступав серцем цього величного театру, і до його проектування і зведення Леон підійшов з усією властивою йому скрупульозністю. Після всього вже побаченого, здавалося, неможливо було уявити, які ще дивовижні речі може приховувати в собі це таємниче місце, однак одразу ж мій погляд зупинився на досі закритій завісою сцені – попереду на мене очікувало те, в чому Леону навіть донині не було рівних. Тим часом пролунав уже другий дзвінок, який закликав якомога швидше зайняти своє місце, і я поспішив нагадати собі, де воно знаходиться, діставши з кишені квиток.

Минувши проходи, я зайняв відведене мені сімнадцяте місце в шостому ряді і з трепетом став чекати початку вистави.

Пролунав третій, останній дзвінок. Масивні двері, що ведуть до глядацького залу, зачинилися, замки в них клацнули, софіти, спрямовані на завісу, приглушили яскравість світла, і з закулісся стали доноситися кроки. На сцену вийшов молодий конферансьє в елегантному смокінгу, оточений якимось таємничим мерехтливим світінням. Його гордовита постава здалася мені до болю знайомою. Вдивившись в обличчя, я без сумнівів упізнав цю молоду людину, і природа цього мерехтливого світіння відразу стала зрозумілою – переді мною на сцені стояв Леон. Його обличчя виглядало мертвотно блідим, а погляд порожнім. Глядацька зала наповнилася холодом, що викликав по тілу дрібний мимовільний озноб і злегка обпалював легені морозом з кожним глибоким вдихом. Пройшовши до авансцени, привид Леона повернувся до глядацького залу і почав свою розповідь:

Настала врешті мить глядацьких сподівань!

До втіхи вашої відкриється завіса

І у життя на сцені втілиться з афіші

Сюжет принадний, повний горя і страждань.

Вистави в театрі незвичайні й виняткові,

Під силу їм цікавість вашу полонити,

Найдужчий потяг до мистецтва вдовольнити,

І викликати враження у вас щоразу нові.

Інтригу стримувати більш нема наснаги –

Час втамувати ваш палкий глядацький голод,

І як зануриться весь зал в суцільний морок

Явити вам сюжет в тонах багряних.

Жагу вистав я зрю в очах примхливих ваших,

Тож припадуть вам до душі спектаклі наші.

Голос його трохи неприродно двоївся. Із закулісся заскреготів розсувний механізм завіси, поступово відкриваючи сцену. Моєму погляду відкрився лісовий антураж із багатовікових дерев, які ніколи не знали сокири, і густо засіяним зірками нічним небом, а вдалині над деревами височів самотній кам'яний стрімчак на тлі великого повного місяця. І це зовсім не було схоже на декорації на ар'єрсцені – подібно до вікна, сценічний портал відкривав шлях до місцевості, позбавленої театральних стін, а повітря глядацького залу стрімко наповнилося атмосферою лісу.

Здійнявся вітер, зашелестіла трава і верхівки могутніх дерев захиталися, шкрябаючи кронами одна об одну, порушуючи спокій птахів, що мешкають у них. Сам ліс, нехай і справляв чарівне враження, водночас не мав доброзичливого вигляду навіть у денний час, а зараз, вдивляючись у його темряву, що згущувалася, і зовсім до кінця не ясно, що може дивитися на тебе у відповідь. Вдалині, на узліссі, освітленому холодним місячним світлом, з'явився маленький мерехтливий вогник, що неквапливо наближався на передній план. Це йшла людина, тримаючи в руці масляну лампу, поруч із яким слідував силует тварини. Тим часом Леон продовжив вести мовлення:

О, юних днів моїх палітра сірих фарб,

Пора, коли жахливим сном здавалося життя,

Душевних ран сумних зазнавши ще дитям,

Все менше світла сонячного бачив я з-за хмар.

Часом життя здається явищем безглуздим,

Проте у силах кожного обрати власний шлях –

Чи змусити життя ясніти в кольорах,

Або навік лишитись до свого буття байдужим.

Яким свій бачить шлях наш головний герой,

Що не знавав уваги власної рідні,

Свій дім враз вирішив лишити, і у пітьмі

Тривалий час вже йде до хащі лісової.

А поруч з ним був пес, він гавкав і гарчав –

Додому повернутися хазяїна благав.

Привид Леона розвіявся, і на його місці з'явився юного віку хлопчик, на вигляд не старший за дванадцять років, у супроводі пса. Поведінка тварини була дещо тривожною: пес раз у раз бігав туди-сюди, скиглив, інший раз гарчав, витягнувшись у стійці перед юним господарем, але той продовжував іти, вдивляючись углиб лісу, і лише іноді намагався приборкати собаку. З одягу на ньому була легка куртка і штани, що мало чим рятували від нічної прохолоди – складалося враження, що одягатися доводилося поспіхом у те, що першим трапилося під руку. Нарешті юнак зупинився перед лісом; у танцюючому вогні лампи під його ногами з'явилася ледве помітна стежка, яка вела вглиб; ця стежка була з тих, про які треба мати уявлення, де вони перебувають, інакше запросто можна оминути потрібний прохід. Відсунувши масивну гілку, деякий час він простояв, вдивляючись у суцільну темряву, що панувала серед дерев, і, перевівши подих, нарешті, звернувся до свого чотирилапого супутника: