Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Згадай, Мері Горн 📚 - Українською

Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Згадай" автора Мері Горн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 85
Перейти на сторінку:
Розділ 10

- Ти змінюєш тему. - сказала я всяко уникаючи його погляду. Ще ніколи я так не цікавилася вазоном на своєму вікні.

- Ані трохи. Тому що я прийшов дізнатися саме це.

Я вдихнула.

- І зараз ти знову це робиш.

З неочікуваності його стверджування мої очі кинулися на нього. Зараз він ледь сидів на краю мого стола, але мене цікавило не це…він був таким серйозним.  

- Що роблю? - спитала я здивовано.

- Уникаєш погляду, а потім я знову спіймаю тебе за витріщанням на мене.

- Не спіймаєш. І взагалі…це має значення? Ніхто не забороняв мені дивитися на тебе. І…невже ти не ненавидиш мене?

Його права брова злетіла вгору.

- А мав би?

- Мав. - сказала я, напевно, надто впевнено.

Кутик губ хлопця піднявся вгору.  Йому смішно. Але від чого? Я виглядаю смішно, чи можливо мої слова його веселять?

- Що тебе насмішило?

- Ти настільки вміло уникаєш відповіді на запитання викликаючи нові. Ну гаразд. А чому я мав би тебе ненавидіти? Можна дізнатися причини? Можливо моя думка зміниться.

Я потерла свою потилицю. Знову. Вкотре це я за день роблю? Я проковтнула і підійшла до ліжка сідаючи на нього. Не можу ж я йому сказати, що винна у смерті його матері. Це буде…напевно занадто. Хоча тоді він моментально відсторониться від мене. Але, напевно я не хотіла визнавати, що частина мене все іще залишилася у нього і вона не хоче бачити ненависті до себе у очах хлопця.

- Моя мама вийшла заміж за твого батька. Я її донька. Твоя зведена сестра. Маєш причину.

Я повернула погляд до хлопця а його очі відверто сміялися.

- Ну не ти ж вийшла заміж за мого батька, Каміла. А я думаю, що батько вже достатньо доросла людина, щоб вирішувати з ким йому одружуватися без моєї згоди. Це просто…смішна причина.

Все ж, щось змінилося. Він не вважає мене ненависною зведеною сестрою, мати якої розруйнувала йому сім’ю. Супер.

- Все? Тоді ось що я тобі скажу. Те, що я не пам’ятаю моменту, коли ти вперше ввійшла сюди в дім. Не пам’ятаю року котрий ми прожили в моїй квартирі навчаючись, не пам’ятаю тебе в принципі не означає, що в мене немає жодної асоціації з тобою. І це не означає що ти повністю зникла з мого уявлення. Знаєш що мені сказав лікар, коли я спитав його, як мені згадати всі ті події?

Я перевела на нього погляд.

- Що?

Він посміхнувся.

- Михайло сказав чудову фразу. Якщо мозок не пам’ятає, це не означає що серце забуло. І чомусь, я не відчуваю що повинен тебе недолюблювати або не звертати уваги. Впевнений, що рано чи пізно я згадаю що ж було за той один рік. Але…від твоєї реакції на мене я вже починаю боятися тих спогадів. Не хотілося б, щоб нас пов’язувало щось більше ніж дружба.

Я стримала неприємний ком у своєму горлі. Більше ніж дружба…

- Не хвилюйся. Якщо ти про нашу близькість, то ми були просто сусідами. Все. А зараз я б хотіла спати. Знаєш, день видався напрочуд важким. Надобраніч.

Здається, це було надто грубо але все ж Макс відштовхнувся від стола і вийшов прошепотівши «Надобраніч».  А я важко проковтнула як двері за ним зачинилися. В кімнаті так і залишився його аромат і я важко гепнулася на подушку.

Не смій. Не смій якось тягнутися до нього. Не смій показувати будь які почуття. А краще…краще взагалі після завтра повернутися до очного навчання. Завтра спитаю про це у Георгія. Я не можу бути настільки близько до Макса, не можу бути просто байдужа до нього після всього що сталося. Я заплющила свої очі в надії заснути але сон не пішов. В принципі не вперше я не змогла заснути. Мені ж не звикати.

За сніданком я вже не звертала уваги на хлопця навпроти, але якимось чином відчула що він був напружений. Можливо, не одній мені погано спалося? Всі закінчили ранішню трапезу, і Георгій піднявся а Макс за ним і я згадала про вчорашню настанову.

- Георгій, можна вас дещо спитати? - звернулася я до чоловіка і погляди всіх одразу впали на мене.

- Звичайно ж, Каміла. - сказав він дивлячись на мене.

- Можна мені вже від завтра повернутися до очного навчання?

- Ти ж мала на наступний тиждень їхати. Ще чотири дні. - нахмурилася мама.

- Так, але… я просто багато чого не розумію, і не хотілося б мати якесь нерозуміння в певних термінах і практиці. Все ж я на медика вчуся.

- Якщо ти хочеш, то гаразд. Я подзвоню до директора твого університету. Ввечері як приїду відвезу тебе на квартиру. Макс, ти не проти?

Я не хотіла повертати погляд до хлопця, але все одно якимось чуттям відчувала що він дивиться на мене.

- Ні. Я ж і так вже там не живу. Але там ще речі мої залишилися, можливо я сам відвезу Камілу? І речі деякі заберу.

Я ледь стрималася щоб не заперечити. У результаті ж знову нервово потягнулася до потилиці.

- Та…я не проти. Але ти ж тільки вчора з лікарні. Тобі треба відпочивати. А ти на роботу зі мною і Камілу хочеш відвезти. - більше роздумував ніж казав Георгій.

- Тат, все буде добре. Не переживай.  До того ж, якщо я раптом почну помирати то нагадаю що Каміла на лікаря вчиться.

Я звернула погляд на Георгія обличчя якого моментально змінилося на серйозне.

- Макс, якщо ти себе погано почуваєш…

- Тобі треба звикнути і розрізняти мої жарти. - перебив його Макс.

Чоловік примружився розглядаючи Макса наче шукаючи що десь буде написано «Хворий», але напевно він нічого не знайшов бо вони обоє невдовзі вийшли з будинку а я залишилася з мамою. Катя поїхала на навчання, Денис до школи а я пішла в свою кімнату знову писати завдання від професорів з думкою що завтра уже сидітиму в аудиторії.

Все ж, як би я не хотіла їхати з Максом, та це мене не обійде. Я б могла заперечити, але…мені ж байдуже.  Самопереконання в мене звичайно ж відмінне.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 16 17 18 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Згадай, Мері Горн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Згадай, Мері Горн"