Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Павло допоміг всістися тітоньці Квітці у крісло, а сам пішов за кавою. Щойно він відчинив двері номеру, як застиг. Перед ним стояла Фані у своїх старих джинсах та дивному смарагдовому топі. На ногах у неї були в’єтнамки.
- Привіт, - сказала дівчина і, не дивлячись на хлопця, попрямувала до дивану.
- Щось трапилося, дитино? – Запитала пані Купер. А Павло зачинив двері.
- Тітонько Квітко, на жаль, Ви не зможете затанцювати на моєму весіллі, бо воно – скасовується. – Повідомила тітоньку Квітку та Павла набурмосена Феофанія, все ще Петренко, змінила напрямок руху та плюхнулася на стілець.
Тітонька Квітка ахнула, а Павло із жахом, дуже широко, розплющив свої недовірливі очі.
- Ти з глузду з’їхала, - сказала пані Купер. Фані покачала головою.
- І… як так сталося? – Безпощадно, а може лишень знищувально, запитав Павло.
- Моя мама, - мовила Фані втупившись в якусь точку на стіні навпроти себе, - сказала, що ти – хороший хлопець, але я можу знайти собі когось кращого, - вона неврівноважено розсміялася. – Когось, з більшими грошима. – Пані Купер та Павло переглянулися. – Тож, мені довелося сказати їй, що весілля не буде.
- Тобто, - не вірив, а може й вірив своїм вухам Павло, - ще вчора я був достатньо гарним для тебе, а сьогодні я…. я…
- Ну, - знизала плечима Фані, - я пообіцяла їй, що весілля не буде. Я не обіцяла, що ми не одружимося. – Вона поглянула на оторопілих Павла та Квітку Купер.
- Стривай, - перепитала дівчину тітонька Квітка. А Павло сидів мовчки, роззявивши рота. – Я правильно зрозуміла… Ти все ще хочеш взяти шлюб з Павлом, але не скажеш про це батькам?
- Колись скажу, - буркнула Фані, опустивши очі.
- Але ж…. але ж так не можна, - розгубилася пані Купер.
- Чому? – Здивувалася Феофанія. – Я вже - повнолітня. І це – моє життя. Якщо мамі потрібен грошовитий спонсор, нехай шукає його сама собі. Іноді мені здається, що люди народжують дітей, щоб ті їх годували. Не в грошах щастя, і навіть не в їхній кількості. Зрештою, я не боюся працювати. Ніколи не розуміла людей, що одружувалися лише заради грошей, - стукнула вона долонею по столу, а Павло притримав фарфорову вазу із квітами, щоб та, бува, не впала. – Хоча, - і Фані запитально подивилася на Павла. – Може, ти вже передумав, і, з радістю відміниш не лише весілля, але і реєстрацію шлюбу у РАЦС? Але думай швидше, бо мені ще треба шукати роботу, щоб оплачувати свою кімнатку в Києві, якщо Ксюха та Тетяна приймуть мене назад, - з надривом додала вона.
Павло нічого не сказав. Він лише підхопився, рвонув Фані зі стільця вгору та сильно обійняв.
РАЦС був поріч, тож вони удвох пішли туди пішки.
- То, що трапилося? – Запитав Павло.
- Татові ти ніби сподобався. «Ніби», бо йому важко догодити. Він вважає, що я краща за будь-якого чоловіка. Хоча, можливо то сигари так вплинули на нього, - сумно посміхнулася Фані. – Я йому не сказала, що то тітонька Квітка обирала. А мама… я не знаю, як сказати. Вона думає що мені буде краще із незнайомим мільйонером, ніж із тобою. Вона не хоче, щоб я гарувала на роботі. Здається, вона не розуміє, що мені краще бути небагатою із коханим, ніж багатою у золотій клітці.
Павло взяв її за руку та їхні пальці переплелися.
У РАЦС їм дали бланк заяви. Тож, потенційні молодята уважно вивчили бланк, а потім його заповнили. Першою заповняла Фані. Потім Павло взявся до роботи.
- Давно не писав, вже відвик, - констатував потенційний наречений.
- Я тебе розумію, - кивнула наречена. Хлопець поставив свій підпис і вже збирався йти, коли Фані запитала:
- Стривай, я перевірю описки. – Вона стала вивчати документ та зойкнула. У графі «Власне ім’я» було вписано: «Y. Pavlo». – Це що?!
- Га? А, це - моє перше ім’я.
- То ти – не Павло?
- «Павло», ти хіба не бачиш? – Здивувався наречений.
- А що Ігрек робить поруч із твої ім’ям?
- Це моє перше ім’я. Ну, тобто перша літера. На честь дідуся, але саме тому я ним і не користуюся.
- І яке воно?
- Я тобі не скажу.
- Воно аж таке дивне, чи смішне, - здивувалася Фані. – Чому ти не хочеш його назвати?
- Скажу у нашу першу шлюбну ніч, - пообіцяв Павло.
- О, то у нас буде не одна ніч, - обміркувала Фані.
- Ти знаєш про що я. Йдемо.
- А раптом, - задумалася Фані, - твоє інше ім’я таке смішне, що я реготатиму дуже голосно, і всі сусіди збіжаться подивитися, що відбувається. Я б не хотіла, щоб на нас всі витріщалися у першу шлюбну ніч.
Павлу кортіло багато чого сказати, але він стримався.
- Ой!
- Що таке? – Здивувався наречений.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА», після закриття браузера.