Читати книгу - "Руйнація, Ріна Бейкер"

Ритмічне постукування в двері повідомило, що Кайл повернувся. Я не включала основне світло в кімнаті, лише нічник поруч з ліжком. 
Сірі очі чоловіка пронизали мене, коли я розчахнула двері, замотана в рушник з розпущеним мокрим волоссям. 
Кайл без гриму - просто красень, це важко заперечити. Від цього стає якось паршиво.
Такий гарнюк і такий гівнюк. 
— Дякую, — я забираю в нього пакетик, не переступаючи поріг. 
— Якщо потрібно буде ще — кажи, — він розглядає моє волосся, що спадає на груди. Кайл голосно ковтає і стискає щелепу. 
— Буду, як Саллі Райд, — Чоловік підняв брови в німому запитанні. — Перша жінка-астронавт, що полетіла в космос. Їй, на тижневу експедицію дали з собою сто тампонів, — я глянула на кутик губ, що поповз вгору. — Тому, гадаю, що мені буде достатньо і цього. Я ж не збираюсь в космос. 
— Надобраніч, — він розвернуся і пішов геть, хоча я лише набрала повітря в груди, аби продовжити випалювати свій нестримний потік думок. 
— І тобі… надобраніч, — сказала я, в порожній кімнаті.

Що ж, привіт, друже. Твоя функція зрозуміла та необхідна. Я вставлю тебе в піхву, і ти вбиратимеш всі виділення. Здається, звучить легко, я робила це нескінченну кількість разів. 
Тампон без аплікатора дивиться на мене, кидаючи виклик. Я стою в ванній кімнаті, закинувши одну ногу на обідок унітазу. Серце вилітає з грудей, рясний піт стікає спиною. А може це волога від волосся? Я притискаю кінчик до входу і пальцем проштовхую вперед, стінки стискаються, блокуючи цю спробу. Глибоко дихаю, думаю про щось хороше, намагаючись розслабитись. Він входить боляче та повільно. Коли палець опиняється у вагіні, я відчуваю гидке  торкання стінок до шкіри і мене пересмикує. Такого не було ніколи, просто ніколи. Здається, ніби все добре, він на місці. Я ставлю ногу на підлогу і відчуваю його. Відчуваю, що він настільки великий, настільки не комфортний та шорсткий, розриваючий,  пекельно сильно тисне на спазмовані внутрішні мʼязи. 
Не можу, мушу витягнути його з себе. 
Я сідаю на унітаз і розвожу ноги, хапаюсь за нитку. Ніякої реакції. Що ж, накручую на палець і тягну ще дужче. Стає боляче. 
Я просто не можу розслабити свою чортову вагіну! 
Паніка накриває, заважаючи дихати.    Підіймаюсь на ноги і йду в душ. Гаряча вода має допомогти заспокоїтись. 
Я кривлюсь від думки про те, що мені потрібно засунути палець і допомогти мʼязам розійтись, аби випустити тампон. Бинти на долонях розмокли та сповзли, заважаючи. Спроби незграбні та невмілі, наче це не моє тіло. 
Пʼять хвилин боротьби під гаслом «Звільнити вагіну!», — і от, маленький тампон, розміром з мізинець, валяється поруч із тремтячими ногами, вбираючи воду, що ллється на моє втомлене від цього змагання, тіло. Гаразд, ніяких сторонніх предметів всередині - це я вже зрозуміла. Прокладки — мій варіант. Це вже краще за клаптики тканини.

Сон не приходить, я кручусь по ліжку, шукаючи зручне положення. Ладна зацідити собі в обличчя. Бет, ти лежиш на мʼякому матраці, що обіймає тебе за плечі, вкриваєшся повітряно-легкою ковдрою, і щось ще не подобається? Та ще нещодавно ти спала в холодній бетонній коробці без достатньої кількості їжі та води! Які ж люди невдячні створіння, так швидко звикають до хорошого. 
Я не можу насититися киснем, тому встаю і прямую до вікна, відчиняю його і шукаю спасіння в спогляданні ночі. Хіба зорі були такі красиві раніше? Чому я цього не помічала.

Світло фар розрізало простір. Я вже мала лягати в ліжко, вдосталь подумавши про те, що сталося в душі. Вирішила, що за умови повернення до старого життя, я шукатиму психолога, або ж навіть психіатра. Але повернувся Рік, тому залишаюсь, аби непомітно спостерігати за ним. 
Чоловік припаркував авто так, що я бачила лише його бампер. Він вийшов, тихо закриваючи двері, обійшов машину, відкрив багажник. Я виглянула з вікна, перехиляючись, але так й не бачила, що він робить там так довго. Рік зайшов в поле мого зору, і як тільки підійшов до водійських дверей — фари перестали світитися. Я стисла підвіконня руками до біліючих кісточок. Що він несе на плечі? Невже це… тіло? Ніби відчуваючи мій погляд, Рік обернувся, та я встигла присісти до того, як він мене помітив. Адже так? 
Дідько, я й забула, що цей чоловік без проблем може позбутися тіла і навіть оком не моргнути. Не ризикуючи підійматись на ноги, я повзу до ліжка на колінах і влягаюсь в нього. 
В ці рідкісні моменти, коли свідомість провалювалася в сон, мені снились кошмари з Дюком, який стоїть в кутку кімнати і мастурбує над тарілкою каші, яку я пізніше їм під його пильним поглядом. 
Прокидаюсь у залитій сонцем кімнаті, але голова розривається і пульсує, нагадуючи, що сумарно я спала години дві, не більше. 
У вітальні порожньо. Невже всі досі в ліжку? Користуючись нагодою, виходжу на вулицю, аби роздивитись все навколо. 
Великий будинок стоїть осторонь, кидаючи довгу тінь від світанкового сонця. Десь там спить Кайл, можливо, навіть не сам. Мене, звісно, не цікавить його особисте життя, проте… було б цікаво поглянути на жінку, яка може йому сподобатись, тому що… Тому що? Ні, Бет, тобі і справді має бути байдуже. 
Ми живемо в невеликому, якщо порівнювати з тим, що височіє поруч, будинку на два поверхи. Колір зовнішніх стін у них однаковий, як і всі декоративні елементи з дерева. Ніби два рідних брати різного віку. Я обходжу гостьовий дім, оглядаючи вікна. Всі без решіток та захисту, навіть на першому поверсі. Ми оточені густим сосновим лісом, що зранку розносить повітрям неймовірний запах холодної хвої. Огорожа навколо території не дуже висока, навіть я зможу перелізти. Лишається вірити, що вона не під напругою. Якщо ж це так, то я приготую страву «Бетані на грилі». 
Підіймаю голову і дідько, звісно тут всюди камери. Вони дивляться на мене як з основного, так і з гостьового будинку. Віра у втечу трішки згасає. 
Я, як бісів тампон у моїй вагіні, застрягла тут надовго. Але якщо він зміг вибратися звідти, то і я зможу. Хоча це місце я скоріше назвала б сракою, а не її сусідкою. Дуже гарною, затишною, з купою кущів троянд та ґанками, як з картинки, проте сракою, в якій я опинилася у статсусі полонянки.  
Прямую до конюшень, хочу пройтись вздовж огорожі, аби побачити, як далеко вона веде. 
— Далеко зібралась? — лунає голос Ріка неподалік. 
— Привіт, — я розвертаюсь і бачу, як він крокує від бункера. — Що ти робиш тут так рано? — ляпаю я. 
— Я працюю, а от що тут робиш ти? — він струшує вологу з рук. 
— Теж… свого роду, — я сную плани в голові. — Хочу влаштувати з Брі пікнік. Ну знаєш, сісти десь ближче до лісу, кинути на траву плед і взяти якісь смаколики. Ось, обираю місце. 
— Обережно, якщо Кайл побачить, як ти вештається тут, то може передумати і посадити назад у підвал, — він зупиняється біля мене, спираючись на огорожу. — Мені цього дуже не хотілося б, Бет. - тихим голосом попереджає він. 
Замість відповіді я лише покірно киваю головою. 
— Чому ти не сказала, що в тебе почались місячні? — запитує він рівним тоном. 
— Що? — це вже починає бісити. — Мені варто було кричати про це на ввесь світ? 
— Кайл мені ледь не відкусив голову, сказав, що я мав потурбуватися про це. Натомість, як я розумію, він добув тобі засоби гігієни. 
— Так, але ми можемо більше не говорити про це? Я зі своїм гінекологом так довго не обговорювала мій цикл, як з двома чоловіками, що тримають мене в неволі. 
— Просто ти не розумієш хто такий Кайл, — хитаючи головою каже він. 
— Готова вислухати тебе. Зброя, наркотики, торгівля органами? Чим він займається? — я звужую очі. 
— Бет, — він усміхнувся, зиркаючи в бік будинків. — Я не можу тобі цього сказати, але повір, купувати ночами тампони — точно не те, що робить цей чоловік. Гадаю, він розлючений. Ми ще не бачились, лише коротка телефонна розмова, проте я зрозумів, що отримаю на горіхи за те, що це змушений був зробити він. 
— Я його не просила, міг би не купувати. Чи тепер мені впасти долілиць і кланятися перед ним за таку доброту? І ти зараз звинувачуєш мене в тому, що можеш отримати по шапці? Скажи, хай покарає мене, замість тебе, так буде чесно. 
— В тебе все добре? Живіт не болить? Можливо, потрібні якісь знеболювальні, абощо? — він дивився на мене так уважно, що я ще більше дратуюся. 
— Так, все, бляха чудово! — я обходжу його і швидким, важким кроком рухаюсь в дім. 
— Бет, гормональні зміни настрою це нормально. Тобі допоможе шоколад, або морозиво? — кричить вслід Рік.
Замість відповіді я лише підіймаю над головою середній палець, не обертаючись. 
Чому чоловіки відносять до жінок так, неначе вони тряп’яні ляльки, які повністю управляються великими і жахливими гормонами? Чому вони не думають, що ведуть себе, як дебіли? А нормальних людей таке, як правило бісить.