Читати книгу - "Буллет-парк"

— Сьогодні п'ята,— сказав сам собі.

Це було вісім років тому.

VI

В передостанньому класі Тоні захопився футболом і став грати в шкільній команді запасним. Доброго учня з нього так і не вийшло — оцінки були не вище трійки, а з французької навіть двійка. Якось після занять, коли хотів уже йти на тренування, почув по шкільному гучномовцю, що його викликає директор. Хоч і не боявся, але був стурбований, чи не спізниться на тренування. У приймальній секретарка попросила сісти й зачекати.

— Але я спізнююсь,— сказав Тоні,— я вже спізнився на тренування.

— Директор зайнятий, — мовила секретарка.

— А чи не можна мені прийти іншим разом? Наприклад, завтра?

— Але ти й завтра поспішатимеш на тренування.

— То, може, піти з уроків?

— Ні.

Тоні оглянув приймальню. Полиці з підручниками, діаграми, географічні карти — все говорило про те, що це школа. Але воно було для нього якесь нереальне. Єдиною світлою плямою серед цього непотребу здавалась йому засклена шафа із спортивними трофеями. Та ось покликали до директора.

— Ти двічі вже одержав незадовільні оцінки з французької, Тоні,— почав директор, запросивши його сідати.— Здається, ти одержиш і третю двійку. Твої батьки хочуть, щоб ти вчився й далі, але для вступу в коледж потрібен залік з іноземної мови. У тебе чудові здібності, ні я, ні міс Хоу не можемо зрозуміти, чому ти раптом не встигаєш.

— Я просто не можу вимовляти французькі слова,— відповів Тоні.— Не можу. Як і мій батько. Вони якісь дивні.

Директор увімкнув мікрофон і сказав у трубку:

— Міс Хоу, ви можете поговорити з Тоні?

Голос міс Хоу пролунав голосно і ясно:

— Звичайно, можу.

— Зійди вниз до міс Хоу,— сказав директор.

— А чи не можна мені поговорити з нею завтра? А то в мене зараз футбол.

— Гадаю, що міс Хоу скаже тобі Дещо й про футбол. Вона чекає тебе.

Міс Хоу сиділа в яскраво освітленій кімнаті з білими стінами. Але ні яскраве освітлення, ні білі стіни не викликали захоплення в Тоні. На футбольному майданчику незабаром зовсім стемніє, а він уже пропустив і розминку, й обробку м'яча. Міс Хоу сиділа перед єдиним у цій кімнаті малюнком, що зображував замок Каркассона. Яскраві флюоресцентні лампи на стелі надавали класній кімнаті подобу печери, що своїм фантастичним освітленням дуже вирізнялася в сутінках осіннього вечора. Всю її було заставлено пластмасовими столами й стільцями, пофарбованими в яскравий колір. На підлозі вініліт.

— Сідайте, Тоні,— мовила вчителька.— Прошу сідати. Нам треба про дещо поговорити.

Невелика, струнка жінка з дрібними рисами обличчя, вона була б навіть вродлива, якби не бліда шкіра й не оті кілька волосин на підборідді. Вона пишалася своєю тонкою талією і завжди підперезувалась паском, ланцюжком або стрічкою. Каштанове волосся теж перев'язувала биндою по-дівочому. Рот здавався занадто маленьким для французьких голосних. Парфумів не вживала, й Тоні відчув ледь помітний запах, що кожна людина виділяє під кінець дня.

Міс Хоу жила, звичайно, сама, але ми не будемо втручатися в її особисте життя й описувати все, чим до стелі була забита її однокімнатна квартира. Як беззахисна й самітна жінка, вона не уникла всіляких жахів та неврозів, — тому на її дверях висіло аж чотири замки, а в сумочці завжди лежала пляшечка з нашатирним спиртом, коли б хто посмів її образити. Десь вона вичитала, що на сексуальній основі можуть виникати неврози, і як істота розумна, вважала, що їй, неодруженій, теж загрожує почуття неповноцінності й пригніченості. Все ж переконана була, що значну частину відповідальності за її душевний стан слід віднести на рахунок вечірніх газет. Бо й справді, хіба збільшення злочинів на сексуальній основі можна пояснити лише підсвідомим почуттям провини, що постійно гнітило міс Хоу? А коли так, вирішила вона, то в світі існує якась стихійна змова сексуальних психопатів. Бо ж щотижня, коли не щодня, можна прочитати, як гвалтують, калічать, а то й убивають жінок, схожих на неї. Тому вона боялася темряви, і їй частенько снилося, як якийсь хуліган гвалтує її в канаві. Отже, думала вона, цей страх можна деякою мірою пояснити і суб'єктивним станом.

— Тоні, коли ви народилися? — спитала.

— Двадцять сьомого травня.

— Я так і знала. Отже, в сузір'ї Близнюків.

— До чого це?

— Ви народилися під цим сузір'ям зодіаку. Воно визначило багато рис вашої вдачі, а може, й долі. Але всі, хто народився під сузір'ям Близнюків, гарні лінгвісти. Отже, й ви можете чудово вчитися. Чого ж тоді йдете проти вашої зірки?

Тоні дивився у вікно, на футбольне поле. Дерева ще були зовсім зелені, світла надворі чи не більше, ніж у оцій осяйній печері. Але мине хвилин десять, і крізь вікно нічого не побачиш. Тоні зовсім не розумівся в астрології, він вважав, що нею цікавляться лише дурні. Може, вона на зірках ворожила, думав він (і, мабуть, мав рацію), що житиме самітною, не матиме дітей, ніхто її не кохатиме. Міс Хоу зітхнула, і Тоні спіймав себе на тому, що пильно спостерігає, як з тихим шумом піднімаються й опускаються її невеличкі груди. В цьому було щось інтимне, ледь не сексуальне, неначе вони лежали обнявшись, і він рвучко відсунувся, що аж ніжки стільця рипнули. Цей звук вивів його із заціпеніння.

— Я й містер Нортрап радилися щодо вас, Тоні, й вирішили, оскільки ви не можете розумно планувати свій час, вам допомогти. Ми будемо наполягати, щоб ви зовсім облишили футбол.

На таку нечувану несправедливість він не чекав. Міс Хоу не розуміла того, що казала. Вона, бідна, ще менше петрала в футболі, ніж він у французькій мові. Він любив ганяти м'яча, падати на траву, втомлюватись, вже один вигляд м'яча — його форма, колір, запах — збуджував його. З величезною насолодою він ловив його між зігнутим ліктем і ребрами. Як полюбляв оті поїздки до інших шкіл, коли наставав футбольний сезон, або сидіти на лавці й дивитись, як грали інші! Футбол став для нього таким звичним, мов дихання, і невже ж можуть