Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Буллет-парк 📚 - Українською

Читати книгу - "Буллет-парк"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Буллет-парк" автора Джон Чівер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 86
Перейти на сторінку:
позбавити його цієї життєво важливої функції, невже гадають, що цю зяючу рану можна заповнити французькими дієсловами?

— Ви не розумієте, про що говорите, міс Хоу.

— Ой, розумію, Тоні. Я говорила не тільки з містером Нортрапом, але також з вашим тренером.

— З тренером?

— Так, так, з тренером. І він вважає, що було б краще і для вас, і для школи, а може, й для футбольної команди, аби ви більше часу витрачали на уроки.

— Так сказав тренер?

— Він певен, що ваш ентузіазм не відповідає вашим фаховим даним.

Тоні встав.

— Знаєте що, міс Хоу?

— Що, Тоні? — сказала вона.— Що, хлопче?

— А те, що я можу вас убити,— сказав він. — Я можу вас убити. Можу задушити.

Міс Хоу зіскочила так швидко, що аж її стілець грюкнув об замок Каркассон, і почала верещати. Містер Грем, вчитель латинської мови, і містер Кларк, вчитель математики, прибігли, почувши її крик. Міс Хоу стояла за своїм столом і вказувала рукою на Тоні.

— Він хотів мене вбити! — кричала зона.— Він погрожував мене вбити!

— Заспокойтесь, Мілдред,— сказав містер Грем.— Годі вам, заспокойтесь.

— Покличте поліцію! — репетувала вона.— Покличте негайно поліцію!

Містер Кларк підійшов до мікрофона і попросив секретарку директора викликати поліцію. Потім підняв стілець, який звалила міс Хоу, і вона сіла на нього, все ще тремтячи й хекаючи, хоч вид у неї був такий суворий, немовби ось-ось почне втихомирювати клас. Тоні здивовано дивився на свої руки. І раптом пролунав різкий сигнал поліцейської сирени, яка ніби долинала з екрана телевізора, і всі присутні, здавалося, були чи то актори в телевізійній драмі, чи то учасники реального конфлікту, що його знято телевізійною камерою. Хоч насправді трагізм становища зовсім не відповідав такій звичайній у шкільному житті пригоді, як розмова вчительки французької мови з лінивим учнем, котрий до того був схвильований, що вимовив кілька нерозумних слів погрози. В цій драмі Тоні міг грати брата міс Хоу, якого довго не було вдома і який нарешті привіз страшну новину, що їхня мати виявилась відомою шпигункою комуністів. Вчитель математики був безталанним чоловіком міс Хоу, і його пияцтво довело її до важкого психічного захворювання. І, нарешті, містер Кларк був, звичайно, представником Федерального бюро розслідувань. Поліцейська сирена змусила всіх закам'яніти, і здавалось, що вся ця сцена ось-ось зміниться рекламою пілюль проти болю або прального порошку.

Ввійшли поліцейські.

— Що трапилось? — спитали вони, думаючи, що їх викликали з приводу чергового хуліганства учнів. Щоправда, уроки вже давно скінчилися, і дивно, що о цій порі тут щось робилося. Міс Хоу підвела голову. Її обличчя, все в сльозах, було бридке.

— Він намагався вбити мене,— сказала вона,— Він ледь не вбив мене.

— Заспокойтесь,— устряв містер Кларк.— Будь ласка, заспокойтесь.

— Чи я вже не маю права просити захисту? — кричала вона.— Чи не будете всі ви захищати цього убивцю? А потім уночі мене знайдуть зарізаною? Невже ви не маєте підозри, що у нього в кишені лежить ніж? Чому ніхто не пошукає його? Чому навіть не спитаєте в нього?

— Ти маєш ножа, синку? — спитав один з поліцейських.

— Ні,— відповів Тоні.

— Ти намагався вбити цю леді?

— Ні, сер,— заперечив Тоні.

— Ти намагався вбити цю леді?

— Ні, сер. Я на неї розсердився і сказав, що готовий убити, але я до неї й не доторкнувся.

— Я вимагаю, щоб ви що-небудь зробили,— сказала міс Хоу.— Прошу захистити мене.

— Ви скаржитесь, ніби він зазіхав на ваше життя, чи не так?

— Так.

— Гаразд. Тоді я заберу його в поліцію, і там ми складемо на нього акт. Ходімо, синку.

Увесь коридор заповнили вчителі, секретарки, швейцари. Ніхто нічого не знав і один у одного запитували, що трапилось. Тоні й поліцейські вже були в кінці коридора і тільки збиралися повернути, як міс Хоу вигукнула:

— Лейтенанте! Лейтенанте!

Вона гукала таким зляканим голосом, що поліцейські зупинились.

— Чи не можна мені з вами поїхати?— спитала вона.— Підвезіть мене, будь ласка, додому.

— А де ви живете?

— Варвік-гарденс.

— Звичайно, можна.

— Я зараз же зберуся.

Міс Хоу одягла пальто, вимкнула світло і замкнула ключем двері класної кімнати. Потім швидко спустилася вниз, минула натовп і наздогнала поліцейських. Вона сіла в машину ззаду, а Тоні сидів спереду, посередині між поліцейськими.

— Дуже добре, що ви мене підвезете,— не вмовкала міс Хоу.— Дуже вам за це вдячна. Якби ви знали, як мене лякає темрява. Ще коли йду в кафе обідати, уже не виходить з голови: через чотири години стемніє. Ох, як би я хотіла, щоб ніколи, зовсім ніколи не темніло! Ви, певно, пам'ятаєте про те, як місяць тому з одної жінки позбиткувалися, а потім задушили її на Мейпл-стріт. Хто це зробив — і досі не відомо. Вона була того ж віку, що й я, навіть звали її так само. І гороскопи в нас однаковісінькі...

Один з поліцейських провів її аж до дверей будинку, в якому вона жила, після чого машина рушила до дільниці в центр. Там Тоні пояснив, що мати його зараз дома, а батько приїде з роботи поїздом о шостій тридцять дві.

— Ну, суддя буде тут о восьмій, якщо не пізніше,— сказав поліцейський,— а без нього ми все одно ніякого акта складати не будемо. Та ти, хлопче, наче не дуже небезпечний, і я віддам тебе батькові на поруки, щойно він повернеться додому. Та леді, здається, істеричка...

Тоні, звичайно, вперше в житті потрапив до поліції. Це був новий будинок, ще зовсім не обшарпаний, але все ж досить похмурий. Від флюоресцентних ламп лилося бездушне, всепроникаюче світло, а з динаміка линув чийсь на диво різкий і неприродний голос: «Розшукують убивцю — п'ять футів вісім дюймів,— скандував він. — Голубі очі. Нерівні зуби. На правій щоці шрам. На потилиці родимка. Вага сто шістдесят фунтів». Записавши прізвище й адресу Тоні, черговий дозволив йому сісти. Крім Тоні, в поліції був ще один чоловік у брудному, заношеному одязі, з білою шовковою хусткою на шиї, якою ніби хотів підкреслити свою людську гідність.

— Чи довго мені ще чекати? — спитав він лейтенанта, який сидів за столом.

— Поки прийде суддя.

— А що я зробив?

— Бродяжництво.

— Мене підвозив один водій, — мовив бродяга.— На Двадцять

1 ... 17 18 19 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Буллет-парк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Буллет-парк"