Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Рубінова книга, Керстін Гір 📚 - Українською

Читати книгу - "Рубінова книга, Керстін Гір"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рубінова книга" автора Керстін Гір. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 63
Перейти на сторінку:
вона, простягаючи руку, щоб підняти мене з лави. — Вперед, до принца-білченяти на ім'я Чарівність!

На сходах другого поверху ми наздогнали Синтію і Ґордона. Вони все ще сперечалися про містера Вітмена.

— Та це видно з його дурнуватого персня з печаткою, — гарячкував Ґордон. — Такий носять тільки геї!

— Мій дідусь теж увесь час носив перстень із печаткою, — кинула я, хоча зовсім не збиралася втручатися.

— Значить, твій дідусь теж гей, — відказав Ґордон.

— Та ти просто заздриш, — кинула йому Синтія.

— Заздрю? Кому? Цьому лохану?

— Атож. Заздриш. Бо містер Вітмен — найкрасивіший, наймужніший і найрозумніший гетеросексуальний чоловік, який тільки є на світі. І тому що поруч із ним ти просто дурний, жалюгідний шпінгалет!

— Щиро дякую за комплімент, — сказав містер Вітмен. Він нечутно підійшов до нас ззаду — в руках пачка зошитів, сам, як завжди, гарний хоч у рамку вправляй (хай трішки і схожий на білченя).

Синтія почервоніла як рак. Мені стало щиро її шкода.

Ґордон зловтішно посміхнувся.

— А тобі, дорогенький мій Ґордоне, певно, доведеться трішки простудіювати питання про персні з печатками і тих, хто їх носить, — правив далі містер Вітмен. — До наступного тижня я чекаю від тебе невеликий твір на цю тему.

Тепер зайшовся рум'янцем і Ґордон. Але, на відміну від Синтії, він не втратив дар мови.

— З англійської чи з історії? — пропищав хлопець.

— Мені було б приємніше, якби ти висунув на перший план історичний аспект, але, зрозуміло, даю тобі повну свободу, роби що завгодно. Скажімо, п'ять сторінок до наступного понеділка. — Містер Вітмен відчинив двері в клас і сліпуче посміхнувся: — Прошу!

— Ненавиджу його, — пробурмотів Ґордон, умощуючись на своє місце.

Леслі підбадьорливо поплескала його по плечу.

— Гадаю, тут винна взаємна неприязнь.

— Будь ласка, скажи мені, що це мені лише наснилося, — просичала Синтія.

— Це тобі наснилося, — слухняно сказала я. — Насправді містер Вітмен зовсім не чув, що ти його вважаєш «найсексуальнішим чоловіком»[14].

Синтія, застогнавши, опустилася за свою парту.

— О земле, розкрийся під моїми ногами і поглинь мене!

Я сіла на своє місце поруч із Леслі.

— Бідолаха досі червона мов рак.

— Я думаю, вона такою і залишиться до кінця школи. Ох, як незручно вийшло!

— Може, містер Вітмен тепер ставитиме їй кращі оцінки?

Містер Вітмен зиркнув на місце Шарлотти й замислився.

— Містере Вітмен? Шарлотта захворіла, — сказала я. — Я не знаю, чи телефонувала моя тітка до школи…

— У неї бігунка, — промекала Синтія. Мабуть, їй конче хотілося не бути єдиною, кого взяли на глузи.

— У Шарлотти поважна причина, — сказав містер Вітмен. — Її не буде, мабуть, кілька днів. Поки все… не нормалізується. — Він повернувся до дошки й написав на ній слово «Сонет». — Хто-небудь знає, скільки сонетів склав Шекспір?

— Що він має на увазі, коли каже «нормалізується»? — прошепотіла я на вухо Леслі.

— У будь-якому разі він мав на увазі не Шарлоттину бігунку, — шепнула мені у відповідь Леслі.

І мені так здалося.

— Ти його перстень із печаткою розгледіла? — шепотіла далі Леслі.

— Ні. А ти?

— Там зображена зірка. З дванадцятьма променями!

— Ну то й що?

— Їх дванадцять. Як у годинника.

— У годинника немає променів!

Леслі завела очі вгору.

— Чи ти не розумієш? Дванадцять! Годинники! Час! Мандри в часі! Я готова закластися, що… Ґвен?

— От лайно! — мовила я. У мене в животі знову все закрутилося.

Леслі в розпачі дивилася на мене.

— О ні!

Я теж була в розпачі. Розчинитися в повітрі на очах в однокласників — це було останнє, чого я хотіла. Тому я підвелась і посунула до дверей, притискаючи руку до живота.

— Мені здається, що я зараз виблюю, — сказала я містерові Вітмену і, не чекаючи відповіді, рвонула на себе двері та вивалилася в коридор. Я ще встигла почути, як містер Вітмен сказав:

— Напевно, комусь треба піти з нею. Леслі, можна тебе попросити?

Леслі кулею вискочила з класу і щільно зачинила за собою двері.

— Так, мерщій давай у туалет, там нас ніхто не побачить. Ґвен! Ґвен!

Обличчя Леслі розпливлось у мене перед очима, голос зазвучав ніби десь дуже далеко. А потім вона зникла.

Я стояла сама в коридорі з розкішними позолоченими шпалерами на стінах. Під ногами замість твердої плитки — дивовижний паркет, відполірований до блиску і майстерно змащений. Була, мабуть, ніч або пізній вечір, на стінах мерехтіли канделябри із запаленими свічками, а з розмальованої стелі звисали люстри, теж із пломінкими свічками. Навколо розливалося м'яке золотаве світло.

Моєю першою думкою було: «Супер, я не провалилася вниз». А другою: «Де тут можна сховатися, щоб мене ніхто не побачив?»

Адже в цьому будинку я була не сама. Знизу лунала музика, струнні інструменти. І голоси. Чимало голосів.

Рідний коридор третього поверху середньої школи Сент-Леннокса було не впізнати. Я спробувала пригадати, як розташовано кабінети. За мною були двері в наш клас, у кабінеті навпроти місіс Каунтер якраз проводила урок географії для шестикласників. Поряд розташовувалась лабораторна кімната. Якщо я туди просунуся крадькома, то мене принаймні ніхто не помітить після повернення.

З іншого боку, лабораторна кімната була, як правило, закрита, і, можливо, якщо я сховаюся там, то мені мало не здасться. Якщо я повернуся в замкнене приміщення, то доведеться переконливо пояснювати, як я там опинилася.

Але якщо я сховаюся в якомусь іншому приміщенні, то, повернувшись, матеріалізуюся з порожнечі перед цілим натовпом учнів і їхнім учителем. Оце й справді буде дуже складно пояснити.

Може, мені варто просто залишитися в коридорі та сподіватися, що я тут надовго не затримаюся? У попередні дві мандрівки в часі мене не було всього кілька хвилин.

Я притулилася до парчевих шпалер і почала нетерпляче чекати запаморочення. Знизу долинав гул голосів і сміх, я чула, як дзвенять келихи, потім знову заграли скрипки. Складалося враження, що внизу гуляє ціла купа народу. Може, і Джеймс був там. Зрештою, він колись тут жив. Я уявила собі, як він — з плоті й крові — танцює десь там, унизу, під музику скрипок.

Шкода, що я не можу з ним зустрітися. Але він навряд чи зрадів би, якби я розказала, звідки ми одне одного знаємо. Тобто знатимемо, через багато років після його майбутньої смерті.

Знала б я, від чого він помер, то могла б, може, його попередити. «Привіт, Джеймсе, 15 липня тобі на Парк-Лейн на голову впаде цеглина, тож цього дня краще сиди вдома».

Дивно, але Джеймс не знав, від чого він помер. Він узагалі не знав, що помер. Е-е-е… помре. Себто вже помер,

1 ... 16 17 18 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рубінова книга, Керстін Гір», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рубінова книга, Керстін Гір"