Читати книгу - ""Каселона". Криза адаптації, Олена Гриб"

У повітрі розливався запах миттєвого клею. Особливо смерділо від Ка-ті. Мій аналізатор не працював, але пам'ять підказувала: це «Хвилинка 108.2» для багатошарового склеювання. Без спецрозчинників відірвати його від тіла неможливо, перевірено Ка-тею. Упевнений, за наявності альтернативи вона не зірвала б смужку шкіри від зап'ястя до ліктя.

– Три справні паралізатори та чотири справні шокери перебувають у медпункті, – безпристрасно поінформував комп'ютер.

– А інші?!

– Інші несправні. Процитувати повідомлення про необхідність ремонту номер п'ять, шість, сім, вісім…

– Досить!

– …тридцять дев’ять? – продовжувала комп'ютерна система. – Показати найвигідніші пропозиції інтернет-магазинів?

Я зрозумів, що під час останнього оновлення програмісти не поскупилися на додатковий блок реклами, який урізав інші функції; Ка-тя – що допомоги не буде; капітан – що йому доведеться рятувати Ка-тю, якій обов'язково захочеться власними руками врятувати хоч когось.

Ну а до модника напевно дійшло: які б повноваження він не мав і якими б у карами не погрожував, Ка-тя не пробачить клей, а Райс – рани на руці Ка-ті. Ще й у мене був досить страшний вигляд… І кнопка бластера нарешті знайшлася!

Я мав узяти удар на себе і врятувати господарів ціною свого існування. У цьому програма не терпіла двозначностей, я добре пам'ятав. А то бували прецеденти… Власники як фарш, а на кібері ні подряпини, бо самозбереження виявилося пріоритетнішим. Глюк системи, акції кей-компаній сильно обвалилися… Чи результат атаки хакера, але хто ж зізнається? У сучасному світі правда – розкіш, яка потрібна небагатьом.

Я підняв руки, показуючи, що здаюсь. Для кіборга це небувале лицемірство, але я вже не був кей-продуктом, та й модник навряд чи бачив у мені машину. Він би так не трясся. Не молився б замість того, щоб сказати кодові слова розробника для доступу до управління РІКом-37.

Палець у рукавичці забарабанив по кнопці. Від хвилювання модник ніяк не міг потрапити в її центр, а тиснув на краї. Спрацьовував захист від випадкового натискання, але щомиті ворог був усе ближче до успіху.

Я не рухався, зате господарі корабля гриміли кріслом та уламками підлоги, забираючи увагу на себе. Чоловік із Міжгалактичного розшуку повернувся до них, готовий змінити першочергову ціль, і я відчув досаду навпіл із радістю.

Мені хотілося вижити.

І щоби вижила Ка-тя.

Капітан, мабуть, теж, бо його смерть її дуже засмутить.

Але головне – я!

Навіть лайс вловив особливість моменту і припинив гризти двері. Він відступив, а з проробленої щілини коричневою плямою випала шипоголова білка, ліниво обтрусилася і прогулянковою ходою попрямувала до Ка-ті.

У тварини змінився запах. Вона пахла піском, пустелею та кров'ю. У її пухкій туші ховалася первісна лють, сонні очі кидали виклик і кликали в бій, обіцяли гідну сутичку!

Білка розтяглася біля ніг модника, почухалася задньою лапою за вухом. Він опустив погляд і ніби розм'якнув, розплився всередині скафандра, став безформним. У людей це називається «розслабитися».

– На жаль, сталося прикре непорозуміння. – Бластер поки не опускався, дуло дивилося то на капітана, то на Ка-тю. – Ми з колегою підемо і забудемо цей прикрий інцидент.

– А нам що треба забути? Вас? – фиркнула Ка-тя. – Чи злісне перевищення повноважень, напад на цивільних, жорстоке поводження, тортури, побої, знущання?!

– Вас всього лише обприскали клеєм, щоб гуманно знерухомити й уникнути непотрібних протестів, – обурився модник, з розчуленням поглядаючи на чудовисько, що розтяглося на спині і махало лапами в повітрі. – Ні кроку далі! – Зброя повернулась до Райса, що демонстрував завзятість і йшов уперед без зупинки. – Я не хочу проблем.

– А я хочу, щоб ти здох, – буркнув капітан. – Це рахується?

Він все-таки зупинився – застиг як карикатурна постать, насилу утримуючи на спині важке крісло.

Монстр потягнувся і протяжно позіхнув, демонструючи два десятки білих зубів із зазублинами.

Мені на очі немов наклали червоний фільтр.

– Якби ви не хотіли проблем, то прийняли б нашу відмову від утилізації і не напали б під час її підписання, – скривилася Ка-тя. – Що не так із тридцять сьомою партією? Їм у геном додали щось від нтарі-дато? Це ж неможливо. Не можна поєднати генетичний матеріал різних інопланетян.

Потвора облизала морду довгим винно-червоним язиком і засопіла, звиваючись у спробі дістати зубами свій хвіст. Від неї йшов якийсь незвичайний звук… Немов вітер шипить у пісках.

Якоїсь миті стало важко дихати. Я торкнувся горла і відчув під пальцями, що тверді кульки збільшилися мало не втричі і відчутно тиснуть на трахею.

– Неможливо, – погодився модник. – Зате можна перекроїти генетичний матеріал нтарі-дато, щоб наблизити фенотип до людського, і поставити світ на поріг війни, тому що в біоінженерії є один маленький нюанс.

– Який же? – наполягала Ка-тя.

– Той, що нюансів дуже багато! – вибухнув гнівом чоловік із Міжгалактичного розшуку. – Це незаконно, нічим не виправдано та аморально!