Читати книгу - ""Каселона". Криза адаптації, Олена Гриб"

– Ну так, ну так, пішла я на хрін, сказала людська ДНК, – прокоментував капітан.

Він говорив дуже тихо, зате монстр ставав усе яскравішим, і гучнішим, і насиченішим… Я не міг відвести від нього погляд і навіть сильні удари качки не сприймав як реальність.

– Ми підемо і ніколи не повернемося, – невиразно пообіцяв модник. – Даю слово. Можу написати письмове зобов'язання.

Бластер опустився, але це було ніби на периферії мого зору.

– Чому так? – ледь чутно спитала Ка-тя.

– У вас є білка. Ми тут зайві. Воно знищить себе саме.

– Як?!

– Ну, спочатку розбереться з вами, потім здохне з голоду. Десь через місяць, – люб'язно пояснив модник і зник, бо чудовисько лизнуло його скафандр, світ спалахнув червоним, звук пустелі захопив усе навколо і смак люті добив мій розум остаточно.