Читати книгу - "Наречений у спадок , Олесь Король"

Я кинула на подругу спопеляючий погляд. 

-Що тут сталося? 

Вигулькнув з-за спини Аласі Денис. Він мав наляканий і сонний вигляд. 

-Ваша подруга стверджує , що в її кімнаті був якийсь чоловік.- холодно відповіла за мене економка. - А ще, вона звинувачує мене в тому, що це я впустила його. 

-Чоловік? - перепитав хлопець і стурбовано подивився на мене. - Ти бачила його? 

-І не тільки. - я підняла вгору руку яка все, ще була мокрою і брудною. - Я навіть торкалася його. 

-Дозвольте...- Денис відштовхнув жінку і увійшов в середину. 

Хлопнув вмикач і кімнату залило яскраве світло. Хлопець пильним поглядом озирнувся навколо. Схоже , що він подумав про те ж саме , що і я. Він рішуче підійшов до ліжка і , опустившись на коліна зазирнув під нього. Я вся закам'яніла в очікуванні того, що ось зараз на нього хтось накинеться, як в отих дешевих жахастиках, котрі ми з Іркою полюбляли дивитися в дитинстві. Та на щастя нічого подібного не сталося. Денис раптом розсміявся, весело і щиро. 

-Здається я знайшов того хто поторбував твій сон. - сміючись промовив він і витягнув з-під ліжка велетенського , сибірського кота. 

-Як він сюди потрапив? - щиро здивувалася Ірка. 

Я ж полегшено зітхнула. Тепер зрозуміло, хто хропів біля мене. Схоже , що торкнувшись його мокрої від снігу шерсті , я прийняла його за того таємничого чоловіка зі свого сна. 

Кіт жалібно дивився на мене своїми велетенськими , зеленими з темними цятками очима. І раптом мені здалося, що я вже бачила ці очі. Так... Звісно. В того чоловіка також були зелені очі. Хоча про, що це я? 

Я похитала головою, намагаючись відігнати геть це дивне відчуття. 

-Бідненька киця....- забідкалася Ірка, яка обожнювала усіх котів без винятку. 

Вона вже хотіла забрати тварину у Дениса, щоб обцілувати її , та пані Аласі випередила її. Економка схопила кота за шкіру і вирвала його з Денисових рук. Кіт голосно загарчав і спробував було випручатися, та всі його спроби були марними. Обличчя жінки спотворила біснувата лють. 

-Ти , потворо, скільки я разів тобі говорила, що ти не повинен заходити до будинку?! - закричала вона , бризкаючи слиною і щосили трусячи котом, який в свою чергу намагався вкусити її за руку. - Скільки разів я маю тобі це повторювати? 

Ми були шоковані такою поведінкою пані Аласі. Вона продовжувала трусити нещасну тварину. Ірка першою кинулася на допомогу котові. 

-Відпустіть його ! Йому ж боляче. 

Котові все ж таки вдалося вкусити економку за руку і вирватися, раніше чим Ірка встигла схопити того в свої обійми. 

-От тварюка...- прошипіла пані Марина, намагаючись зупинити кровотечу. 

Мені здалося, що вона відчувала до того кота якусь надзвичайну ненависть. Ніби вони в минулому житті були добре знайомі і щось не поділили. Ну знаєте отой кармічний борг. Що то таке ніхто не розуміє, але полюбляє все ним пояснювати. 

Невдовзі ми всі розійшлися по своїм кімнатам. Я думала , що не зможу заснути після такого стресу, а ще мені було надзвичайно соромно перед іншими за вчинений мною галас. Тепер мене будуть вважати за психічно неврівноважену. Це ж треба кота за чоловіка прийняти. Та я помилялася. Варто було моїй голові торкнутися подушки як я одразу ж заснула. Цього разу обійшлося без сновидінь. Можливо вони й були , та я цього не пам'ятала. Прокинулася я вже коли вже сонце наполегливо зазирало в вікна моєї кімнати. Годинник показував о пів на десяту. Нічого ж собі.... Я навіть вдома так довго не спала. Я солодко потягнулася . Вилазити з-під теплої ковдри жах як не хотілося , але природа взяла своє. Мені терміново потрібно було сходити в туалет. Я швидко одягнула флісовий костюм, рукою пригладила розтріпане волосся і вийшла в коридор. З їдальні смачно пахло кавою і свіжою випічкою, а з вітальні долинав веселий сміх і музика. Хтось грав на роялі. Я здивовано застигла, посеред коридору. Цікаво, хто б то міг бути? Невже Марина Аласі? Мені якось важко було уявити її за роялем. Я прислухалася. Можливо це Ірка щось слухає в телефоні. Я зовсім забула про те куди збиралася і не в силі протистояти цікавості , що просто розпирала мене пішла до вітальні. 

Побачене примусило мене завмерти. За роялем сидів незнайомий чоловік, і грав якусь мелодію ; сумну і одночасно ніжну. Ірка стояла, спершись на рояль, і не спускала з нього захопленого погляду. Коли я увійшла , таємничий незнайомець, ніби відчувши мою присутність перестав грати і повернувся до мене. І тоді я зрозуміла, чому моя подруга дивилася на нього з таким зачаруванням. Незнайомець виглядав так ніби щойно зійшов з рекламної картинки якогось відомого бренду чоловічого одягу. Високий і стрункий, одягнений в світло - сірий светр грубої в'язки і джинси які ідеально підкреслювали його бездоганну фігуру. На могутній шиї був пов'язаний шерстяний шарф з буквами відомого бренду VL. І щось підсказувало мені, що це не підробка, куплена в одному з магазинів економ класу. Взагалі він весь був бездоганний. Надто правильні і виразні риси обличчя; темно - сірі очі з легким зеленим відтінком вирізнялися на засмаглій шкірі. А легка , темна щетина надавала йому харизматичної мужності, хоча навряд чи можна було назвати його брутальним. Його темно - каштанове волосся сяяло в сонячному промінні , що зазирало до вітальні через вікна і було ще вологим від снігу. Навіть в мене ( а я вважала себе дуже і дуже стійкою до подібних красунчиків ), і то в животі запурхали метелики. Денис, в порівнянні з ним , не здавався вже таким вродливим. Ще б пак. Схоже , що цей тип був частим відвідувачем різноманітних салонів краси, соляріїв і спортзалів, і нічого важчого за ложку і свого чоловічого господарства в руках не тримав. В мене виникла підозра на рахунок його особистості і оті метелики одразу ж перетворилися на міль, що почала точити моє серце. А ще в мене виникло дивне відчуття, ніби я вже раніше його бачила, ось тільки ніяк не могла згадати де. Чи можливо він просто був схожим на якогось актора, хоча я ніяк не могла пригадати на якого.