Читати книгу - "Наречений у спадок , Олесь Король"

Побачивши,мене , він швидко піднявся, і підійшов до мене. Кожен його рух, кожен жест був сповнений надзвичайної грації, а його посмішка просто не могла залишити байдужою. Мене огорнув аромат його парфумів; свіжість цитрусу, до якої домішувалися перцеві нотки, і крізь усе це я вловила аромат ветиверу, ледь відчутний і такий хвилюючий. 

-Дозвольте привітати вас пані Софіє. - проговорив він, простягаючи мені свою руку, на вказівному пальці я помітила вже знайомий мені золотий перстень з гербом. - Мирча Ракоці до ваших послуг. 

Звичайно ж мене це не здивувало, а лише підтвердило мою здогадку. Я стояла перед ним наче вкопана, не знаючи, що відповісти. Поряд з ним я відчувала себе повною нікчемою, хоча ще учора , дізнавшись про умови була сповнена рішучості сказати йому все, що я думаю на цей рахунок. Та наразі всі мої слова кудись зникли. Можливо будь я героїнею якогось любовного роману то неодмінно знайшла б , що йому відповісти, щось дуже дотепне і влучне. Та нічого такого в голову не лізло. Мені взагалі більш подобалися класичні романи як от наприклад " Джейн Ейр" , чи " Грозовий перевал". І все, що мені лізло в голову це оте вічливе " Надіюся , що дорога була приємною. ". Та говорити цього мені не хотілося, бо звучало воно надто напищено і ненатурально. 

Він раптом взяв мою руку і поцілував . Я розгублено дивилася на нього , не знаючи, що відповісти. А відповідати потрібно було. 

-Доброго ранку. - єдине, що прийшло мені в голову. 

Ірка за моєю спиною голосно кашлянула, нагадавши про своє існування. Я різко висмикнула свою руку з його і подивилася на подругу. 

-Ну я вас залишу, мені потрібно переодягнутися. - Навмисно веселим тоном проговорила вона.

Я недовірливо хмикнула. Схоже, що вона шукала причину, щоб залишити нас наодинці. Коли вона проходила біля мене я схопила її за руку. 

-Не залишай мене ...- прошепотіла я їй на вухо. 

Мені не хотілося залишатися з ним наодинці. Моя думка про нього склалася ще вчора, лише я дізналася, що маю вийти за нього заміж і все заради того  щоб отримати право власності на оці нікому не потрібні руїни. Але якщо ж бути до кінця відвертою, хоча б із самою собою, то якби ми зустрілися при інших обставинах все могло б бути інакше. Хоча про , що це я? Він же князь, а я проста офіціантка з провінційної кав'ярні , і при інших обставинах він би ніколи не звернув на мене уваги. 

Ірка хитро підморгнула мені. 

-Він файний, а ти казала, що він старий і кривий. 

Після цих слів вона зникла за дверима. 

-Так ти вважала, що я старий і кривий? - насмішливо запитав князь , знову припадаючи вустами до моїх пальців. 

-Не думала, що ми перейшли на ти. - холодно відповіла я. 

-З тих самих пір як я побачив тебе. 

Я зневажливо фиркнула у відповідь. Мене таким не візьмеш. Хоча...мені було приємно. 

-А можливо з тих самих пір як ви Ваша світлість дізналися про спадок? 

Я уважно слідкувала за його реакцією. Його вуста розтягнулися в легкій посмішці, а в очах затанцювали веселі бісенята. Я прикусила язика, зрозумівши , що бовкнула дурницю. Та на ньому лише одні джинси коштують дорожче чим весь цей маєток. 

-Мені цілком зрозуміла твоя реакція. - з усмішкою відповів він. - Але ж справа зовсім не в спадкові. 

-А в чому ж? Невже ти приїхав сюди лише заради мене? Тільки не говори, що ти побачив моє фото і закохався. 

Мій голос роздратовано затремтів. Мирча підійшов до мене і обережно взяв за руку. Його дотик примусив мене здригнутися. Його руки були холодні наче крига. Дивно... В кімнаті ж було тепло. Чесно кажучи, я очікувала на щось подібне. 

-Звісно , що ні. Хоча зараз, коли я бачу тебе, то розумію як помилявся , уявляючи тебе. 

-Старою і кривою? 

І ми обоє розсміялися. 

-Ну щось на кшталт того.- крізь сміх відповів він. 

-І все ж таки приїхав...

Ми деякий час пильно дивилися в очі один одного. 

-Мені самому це огидно. Тобто я маю на увазі шлюбну угоду, але на те була воля мого покійного батька. Він бажав, щоб я повернувся так мовити до нашого родового гнізда. Я й сам хотів побачити ці краї . Але зараз все змінилося 

Хлопець винувато посміхнувся ,ніби просячи вибачення. 

-Що саме? 

Я з викликом дивилася на нього, очікуючи на відповідь, та він не поспішав задовольнити мою цікавість. 

-Ти дуже вродлива, і я хотів би пізнати тебе ближче. 

Ну ось... Розпочинається. Я закотила очі під чоло і важко зітхнула. 

-Впевнена, що справа не лише в моїй зовнішності, а ще й в маєткові, чи не так? 

Молодому князю вистачало уміння і таланту зображати невинність. 

-В маєткові також. - чесно зізнався він і хотів було щось добавити та не встиг.

 До вітальні, позіхаючи, увійшов Денис. Побачивши хлопця він різко зупинився і почервонів. 

-Привіт. - буркнув він. 

Схоже , що князь Ракоці йому одразу ж не сподобався. Цікаво чого б це? Невже ревність? Я не змогла стримати посмішки. 

-Денисе - це той самий князь за якого я маю вийти заміж. - спеціально веселим голосом аідрекомендувпла я йому нашого гостя. - Його світлість Мирча Ракоці. 

-Дуже приємно...- сердито відповів він. 

Не схоже , щоб йому було приємне це знайомство. Мирча лише кивнув йому головою, хоча в його сірих очах також з'явився вогник неприязні. Деякий час хлопці стояли один проти одного як оті півні, пильно роздивляючись один одного і оцінюючи ситуацію хто кого. Я поки, що не втручалася в надії, що до бійки не дійде. 

-А це мій близький друг - Денис. 

-Радий знайомству. - процідив крізь зуби князь, і так красномовно подивився на Дениса, що той мав би вже від одного погляду перетворитися на купку попелу. 

Денис взяв мене за лікоть і, нахилившись до вуха , прошепотів на нього. 

-Мені необхідно тобі дещо показати. 

Його хвилювання раптом передалася і мені. Я враз забула про князя. 

-Добре...

Денис виволік мене з вітальні так, що я навіть не встигла вибачитися перед його світлістю.