Читати книгу - "Це сталося в Парижі, Rada Lia"

— Це найстаріше кафе в Парижі. Відкрите у 1684 році, — промовив Данило, підсовуючи меню Солі. — Вибирай, що хочеш, — додав, коли помітив перелякане обличчя дівчини.

— Я не голодна, — випалила вона, побачивши ціни. Та шлунок забурчав так сильно, що спростував її слова. — І тут все одно французькою. Я нічого не розумію.

— Тоді дозволь зробити вибір за тебе. Довіришся моєму смаку?

Дівчина кивнула.

Коли офіціант відійшов від їхнього столика, Даня пояснив:

— Я замовив нам фірмовий цибульний суп, тости з авокадо і перепелиними яйцями. А на солодке Наполеон, крем-брюле і каву. Чи може ти хочеш випити вина?

— Ні, — Соля підняла руку. — Поруч з тобою я цей тиждень не питиму.

— Мудре рішення, — Данило розсміявся.

Нарешті принесли замовлення. Соля накинулася на їжу і вже через кілька хвилин перейшла до солодкого. Вона закочувала очі від задоволення й зітхала. 

— О Боже, — нарешті змогла сказати. — Нічого смачнішого в житті не куштувала. Як вони це роблять? Воно на смак як солодка хмаринка.

Даня з посмішкою спостерігав, як Соля уплітала десерт.

— Лише заради цього слід було привести тебе в це місце.

Коли вони виходили офіціант підморгнув Данилу.

Сита й задоволена Соля сиділа на передньому сидінні авто, розглядаючи нічний Париж. Вони виїхали за місто. Це був один з найщасливіших днів в її житті — Париж, Діснейленд, кафе “Прокоп”. Вона спробувала згадати коли ходила кудись з Тимофієм. Здається кілька місяців тому вони все ж відвідали кафе у центрі міста. Проте це не була заслуга Тимофія. Їхня знайома святкувала день народження. Зазвичай вони проводили вечори вдома. Вдень вона малювала, а ввечері готувала й вислуховувала докори. Її життя ніколи не було таким яскравим і багатим на пригоди як зараз.

Авто зупинилося перед входом до маєтку. Галявина була заставлена стільцями. 

— Що це? — здивувалася дівчина.

— Завтра відбудеться репетиція весілля. Ніколи не розумів навіщо це. Але тут так заведено. Підеш разом зі мною? 

Вона завагалася, але кивнула:

— Тоді побачимося завтра? — дівчина взялася за ручку, щоб вийти з машини.

— Почекай. Соля, ти подобаєшся мені. — Він схилився до неї, ніжно торкнувся рукою її обличчя й поцілував. 

— Побачимося завтра, — відсторонилася Соля. Не чекаючи на Данила, вона поспішила до будинку. Зайшла до своєї кімнати й врешті змогла видихнути. 

Після душу Соломія закуталася в халат й залізла у м'яку постіль. Щаслива і виснажена, вона за хвилину заснула. На її телефон прийшло повідомлення: “Завтра вранці прилітаю. Пиши адресу”.