Читати книгу - "Це сталося в Парижі, Rada Lia"

Соля прокинулася від вібрування телефона над вухом. 

— Ну нарешті, — пролунав у слухавці роздратований голос Тимофія. — Солю, ну ти як завжди. Ти де?

— Як де? — здивувалася дівчина. — В Парижі.

— Де саме в Парижі. Кажи адресу. Я на таксі зараз приїду. Ти що моє повідомлення не читала?

— Повідомлення? — Соля розгублено почесала вухо.

— От тому я й не хотів тебе відпускати. Ти абсолютно незібрана, забудькувата та нетямуща, — сказав він тоном суворого вчителя. — Йди спитай адресу у своєї подружки й напиши мені. Я буду чекати.

Соля поклала слухавку. Її руки тремтіли. Спочатку їй стало холодно. Потім жарко. Щоки палали. Серце калаталося від тривоги. Що буде, коли він побачить Данила? Але ж вона нічого поганого не зробила, так? Дівчина встала з дивану й слухняно попрямувала до кімнати подруги, щоб дізнатися адресу маєтку.

— Що??? — здивувалася Лада. — Якого хріна Солю? Я його сюди не запрошувала. 

— Ладочко, ну я ж не можу йому відмовити, — винувато поглянула на неї Соломія. — Він вже приїхав. Не залишати ж його в аеропорту.

— А я б залишила, — знизала плечима Лада. — Він цього заслуговує. Дай телефон. Я сама йому напишу. — Вона підняла очі на Солю. — А як же Даня? 

— А що Даня? Між нами нічого не було.

— Поцілунок у машині — по твоєму це нічого? Я бачила вас у вікно вчора.

Соля почервоніла й втупилася в підлогу:

— Пиши адресу.

Вона й сама сумнівалася чи варто говорити адресу Тимофію. Але  хіба вона могла не сказати? Офіційно він поки ще був її хлопцем.

З важким серцем Соломія пішла збиратися, щоб зустріти Тимофія. 

“Вже їду”, — прийшло повідомлення на телефон.

— Зараз. Він приїде зараз, — Соля міряла кроками кімнату, намагаючись заспокоїтися. Її роздирали відчуття радості від того, що вона побачить Тіму й водночас тривога. Що буде, як Тіма з Данею зустрінуться? О, Боже. Неодмінно станеться щось погане. Ну навіщо він приїхав?

Коли у двері постукали, Соля підстрибнула на місці від несподіванки. Ні. Це не може бути Тимофій. Ще зарано. Вона відкрила двері й застогнала від відчаю. На порозі стояв Даня з букетом півоній.

— Я помітив, що ти любиш ці квіти. Хотів зробити тобі приємно.

— Даня… Мій хлопець приїхав. За пів години буде тут. Наша з тобою домовленість скасовується.

— В якому сенсі скасовується? — Данило ошелешено поглянув на Соломію.

Дівчина спробувала закрити двері. Та чоловік встигнув просунути ногу в прохід.

— Я не піду поки ти мені все не поясниш.

— Тут нічого пояснювати. Тіма взяв відпустку, щоб приїхати до мене в Париж і провести час разом. Він буде тут до весілля Марії. Тож наш з тобою тиждень скасовується.

Вона відвернулася.

— Перший раз бачу, щоб так радісно зустрічали “коханого” хлопця, — глузливо сказав Данило. Він продовжував стояти у дверях й похмуро дивився на дівчину. — Тобі самій не дивна власна реакція?

— Що ти знаєш про стосунки? В тебе самого вони коли-небудь продовжувалися довше місяця? — Соля повернулася. Проте Данила там вже не було. Лиш букет півоній лежав в коридорі на підлозі.

Очі Солі підозріло заблищали:

— Не плач, не плач, — вмовляла вона себе, піднімаючи квіти. — Все на краще. Я виходжу заміж за чоловіка, освідчення від якого чекала десять років. А тут лиш кілька днів знайомства. 

Вона стояла біля вікна й чекала. Хвилини тягнулися повільно. Соломія поглядала на годинник й кусала губи. Нарешті дівчина побачила машину таксі, яка заїжджала у двір. Соля вийшла з маєтку якраз коли Тимофій виходив з машини. Він розплатився з таксистом і лиш після цього звернув увагу на дівчину.

— Ну привіт, зайчик. А непогано ти влаштувалася, — він озирнувся. — Недарма не хотіла повертатися.

Він обняв дівчину. Міцно притиснув до себе. 

— Щось з тобою не так, — підозріливо промовив, оглядаючи Солю з ніг до голови. — Ти ніби змінилася. А де обручка? 

Чоловік насупився. 

— Я… я боялася її загубити, — пролопотіла Соля перелякано. — Тому зняла.

— А це правильно. Вона не дешева. Ну що ж, веди до кімнати. Треба речі закинути.

Соля слухняно попрямувала до будинку. На мить їй здалося, що фіранки у кімнаті Дані ворухнулися. Та вона не була впевнена.  

— Солю, я б не відмовився від якоїсь їжі. Є в цьому будинку кухня? — Тимофій розлігся на ліжку у кімнаті Солі. — Будь добра, зайчику, принеси щось. Ну або зроби хоч яєчню. Її ти готуєш добре. З дороги голодний дуже.

Соломія здивовано почесала вушко. Правду сказати за чотири дні вона ні разу на кухні так і не побувала. Весь час вони з Данею їздили обідати та вечеряти до Парижу. Дівчина згадала кафе “Прокоп” зі смачнючим Наполеоном і посміхнулася.

— Солю, я їсти хочу, — роздратовано повторив Тимофій. — Чого посміхаєшся?

— Ні, не зважай. Зараз щось принесу.

Вона вийшла з кімнати. Видихнула. Спустилася сходами вниз. 

— Так, кухня має бути десь зліва. 

За вітальнею й справді розташовувалась кухня. Соля заглянула до холодильника, розмірковуючи, що можна взяти для Тіми. 

— Крадеш продукти в домі? — пролунав голос позаду.

Дівчина підскочила на місці. Різко розвернулася. Біля входу стояв Данило.

— А тобі шматок сира з хлібом шкода?

— Якщо це тому мужику, що зараз стирчить у тебе в кімнаті, то шкода. Поклади на місце. Хай йде та сам собі купує їжу. 

— Це не твій холодильник, — огризнулася дівчина. — Та й будинок це також не твій. 

Ігноруючи похмурий погляд Данила, вона набрала у тарілку сира, кілька шматків хліба, огірок й помідор.

— Я пройду? 

Чоловік  відійшов в сторону, продовжуючи невдоволено поглядати на неї. 

— Навіть яєчню не зробила, — зітхнув Тимофій, доїдаючи бутерброд з сиром і огірком. — Після весілля це має змінитися. Тобі треба серйозно попрацювати над навичками куховарства. Одне діло я терплю. А як діти підуть? Ти їх також бутербродами з сиром годуватимеш?