Читати книгу - "Кам’яна Матір, Йо Томас"

Вони повернулися.

До місця, де все починалося.

І, можливо, закінчиться.

 Дім із чорного дерева

Коли ворота барнхауса зачинилися за ними, відчуття було, ніби проковтнуло море. Усе — гул дороги, нічні сни, підземелля, кров і камінь — залишилися по той бік. А тут — затишшя.

Віктор вийшов першим, злегка прихилившись до дверей. Його рухи стали повільні, виважені. Біль у коліні притих, але в очах сиділо щось глибоке, незмиване.

— Вже не те, що було, — пробурмотів він, дивлячись на будинок. — І ми вже не ті.

Гражина зачинила авто й провела долонею по боковині фургона. Їй було затишно в ньому. Caddy Maxi — тепер частина команди, як і кожен із них. У багажнику — спорядження, в бардачку — флешка з копіями старих справ і книга вікінга, яка дісталась їй від священника, що не витримав правди богів.

Белла одразу пішла на кухню.
— Якщо ми повернулися, треба відсвяткувати виживання. Хоча б  келихом вина.

Усередині барнхауса — мінімалізм. Чорна вагонка, підлога з підігрівом, великі панорамні вікна. На кухні — скандинавський порядок: металеві полиці, чайник зі свистком, винна пляшка, що стоїть тут із весни. У вітальні — дві канапи, на одній лежали старі справи КДБ, на іншій — рюкзак із обрядовими речами.

Гражина кинула рюкзак у кут і сіла на дерев’яну лаву біля вікна.
— Нам треба план. Чернігівщина — це не кінець. Це початок чогось.

— І не забудь, — додала Белла, — що Матір була не одна. Вона тягнула  сили з чогось глибшогой сильнішого, більш могутнішого.

Віктор поставив на стіл пляшку кальвадосу (яблучний бренді). Його рука тремтіла, але голос був твердий:
— Коли я працював у "Конторі", ми мали такий архів. Його називали “Потойбічним сектором”. Там були згадки про… Щось подібне. Що не має імені. Що лиш каміння пам’ятає.

Після сніданку всі троє подивилися один на одного. Всі — бліді, виснажені, втомлені. Але щось палало в очах.

Жити. Знати. І не допустити знову.

Гражина піднялась і сказала:
— У квартирі моїх батьків залишилися ще речі. Я маю їх забрати. А ви берете весь будинок.

Віктор усміхнувся.
— Буковина. Це звучить, як світанок.