Читати книгу - "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"

Семен Якович розхвилювався. Наелектризоване волосся ніби стріляло розрядами на кшталт машини Вімшурста. Ігор заслухався й припинив налагодження крісла.

– Ти готовий? – старий скоса зиркнув на помічника.

– Ще трохи, – у Волошина сьогодні паскудний день.

– Зберися! Ти наче загальмований! Поспіши! Обізнані прагнуть дізнатися таємницю проходу… Ти все мені сказав? – Бурковець вхопив Демида за лікоть і сильно стис.

– Можливо, – хлопець примружився. – Можливо, ви є одним із них.

Сивий захлинувся обуренням:

– Я не схиблений, а інформований. Деякі давні й сучасні свідчення точно описують переходи. Вони різні. Одні сконфігуровані під символ нескінченності, другі пірамідальні. Про Єгипет, сподіваюся, чув. Тороїдальні найскладніші, тому особливо небезпечні для мандрівок. Нестабільна структура, виходи в різні простори. Там дуже легко загубитися в численних світах галактики. Такий під заводом.

Демид з острахом спостерігав за старим. Той трансформувався з бібліофіла в божевільного.

– Бачу, мої слова на вітер, – очі Яковича палали.

– Ні, я слухаю.

– Про геометрію Рімана, простір Мінковського, темну матерію, гравітаційні хвилі й дванадцятивимірний Всесвіт, мабуть, і не чув у свої двадцять років.

– Краєм вуха, – зізнався хлопець.

Семен Якович презирливо скривився:

– Проїхали. Покажу на прикладі, – сивий зігнув аркуш паперу, відірвав смужку й скрутив у кільце. – Дивися уважно.

«Точно схиблений. І зі спогадами конкретно замутив», – подумки збиткувався юнак.

– Не на мене! – сердито тупнув ногою бібліофіл.

– Паперове кільце, – студент почувався особливо обдарованим поруч з тупим.

– Ти на поверхню глянь!

– Біла.

– Як важко з тобою, – похитав головою Семен. – Гадав, ти кмітливіший.

– Поясніть спочатку суть питання.

– Поверхні дві. Зовнішня та внутрішня, – палець старого штрикнув у кільце.

Демид усміхнувся: людина в поважному віці бавиться оригамі.

Семен Якович перевернув один край смужки, з’єднав кінці й спитав:

– Скільки поверхонь?

– Дві, – юнаку набридла гра.

– Помилився. Проведи пальцем.

– Одна, – Демид кілька раз пересвідчився в правильності висновку. – Фокус такий?

– Стрічка Мебіуса. Подібно до неї простір у тороїді скручується торсіонним полем, і утворюються переходи, або звичною для тебе мовою портали в інші світи. Ввійшов із зовнішнього боку, а вийшов з внутрішнього. Потрібно знати де саме. От і виникає логічне питання, чому тобі вдалося потрапити туди й живим повернутися. Випадковість? Малоймовірно… Слуги поки діють обережно, але все може змінитися. Уявляєш, яку міну сповільненої дії носиш у голові?

– Ні, – зізнався Демид. – Чому перехід зробили в заводі?

– Дурниці кажеш. Переходи існують тисячі років. Це завод побудували над ним. Ігорю, скільки можна чекати?

Хлопець прислухався до звуків у квартирі. Ганна гриміла каструлями, а Гарик, мабуть, у своїй кімнаті мультики дивився.

– Готово! – Волошин жестом запропонував Демиду сідати.

– Е, ні, без мене, – студент намітив рятуватися втечею. Напружували вибрики старого. Занадто балакучий, науковою термінологією пильність присипляв. Книгарня виглядала підозріло. На кубло розбійників схожа. Зітруть пам’ять повністю, а потім заново абетку вчити?

Хлопець блискавкою вискочив у коридор, круто завернув до стелажів, зачепився за стіл і штовхнув пластикові двері. Зовнішні дерев’яні зачинені. Ганна постаралася. Благо, дебелий ключ стирчав у замку, тож юнак, не зважаючи на розпачливі заклики старого, кулею вилетів у вечірній смерк. У Демида склався план заскочити зненацька Борю й видоїти зароблене бабло, аби чкурнути з міста подалі від міфічних Обізнаних та їх слуг.

Борис мешкав у районі залізничного вокзалу. Демиду потрібен час на заплутування слідів. Хлопець лаяв себе. Навіщо зволікав? Хіба важко було першого дня після повернення завітати до знайомого й вичавити валюту? Хто ж знав, що біганина затягнеться, а переслідувачі – серйозні вороги.

На бульварі людно. Ліхтарі освітлювали мальовничу юрбу відпочивальників. На відкритих майданчиках кафешок всі місця зайняті. Чути гомін, сміх, дитячі зойки. Сплеск веселощів охопив хлопця й тягнув у вир легких розваг і розслабону й. Демид розчинився в натовпі наче оселедець в косяку. Нехай слуги-рибалки спробують виловити студента в цьому вечірньому морі.

Демид проминув кільцеву площу вокзалу й заглибився в лабіринт коротких вуличок, маленьких скверів, дитячих майданчиків, хрущівок. Тут юнак у себе вдома й зуміє, в разі загрози, пошити в дурні нав’язливих переслідувачів. Добре, що точну адресу Борі приховав від сивого. Це б додому заскочити, але Демид утримався від спокуси провідати матір.

Назустріч сунула компанія п'яних молодиків. Юнак завчасно стрибнув за підстрижені кущі й заліг. Є гарна можливість перевірити наявність «хвоста».