Читати книгу - "Піонери або Біля витоків Саскуеханни"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Наступної неділі він одружився, а на ранок виїхав з молодою на однокінних санях, маючи при собі ту саму скриньку, ще одну скриньку з білизною, обклеєну папером валізу з притороченою до неї червоною парасолькою, два нові шкіряні сідельні в'юки й коробку для капелюха. Невдовзі його друзі одержали звістку, що молодята «оселилися в штаті Нью-Йорк і доктор Тодд успішно практикує в Темплтоні».
Коли кваліфікація Темпла як судді могла викликати посмішку юриста-фахівця, то медик, випускник Лейденського чи Едінбургського університету, попосміявся б, почувши Цю правдиву історію про служіння Елнатана у храмі Ескулапа. Але й медики хай задовольняться тією самою відповіддю: в цих краях доктор Тодд був нітрохи не гірший за своїх колег, достоту як суддя Темпл не поступався своїм побратимам по судовій лаві.
Час і практика чудесним чином перетворили нашого лікаря. Добрий з природи, він мав неабияку мужність; іншими словами, він ставився з надзвичайною обережністю до життя й здоров'я своїх пацієнтів і ніколи не експериментував з корисними, на загальний погляд, членами суспільства; проте, коли йому до рук потрапляв який волоцюга, лікар, не вагаючись, випробував на ньому вміст усіх пляшечок із шкіряних в'юків. На щастя, їх було небагато, й дія їхня була здебільшого нешкідливою. Отак Елнатан набув деякого досвіду в лікуванні пропасниць і лихоманок і міг вельми багатозначно розводитися про щоденні, переміжні й поворотні напади. В Темплтоні та його околицях свято вірили в його уміння зціляти різні нашкірні хвороби, і вже ж, звісно, жодне дитя не з'явилося на світ без його допомоги. Одне слово, на піску і з крихкуватих матеріалів він зводив досить міцну, цементовану практикою, будівлю свого авторитету. Одначе він не забував і про науки, час від часу поновлював свої знання й, мавши здоровий глузд, з успіхом застосовував свою практику до своєї ж таки теорії.
Правда, в хірургії він не дуже покладався на свої сили, бо досвіду тут мав найменше; проте залюбки лікував мазями опіки, видирав зуби й зашивав лісорубам рани. Якось йому навіть довелося зробити одному лісорубові операцію на нозі, розтрощеній деревом. Для нервів і душевних сил нашого героя це було неабияке випробування, та в цю скрутну годину він таки виправдав надії, що покладалися на нього. В нових поселеннях і раніше часто виникала потреба в ампутаціях, і виконував їх звичайно хірург-самоук: напрактикується і виправдає добру славу, якої спочатку зовсім не заслуговував. Елнатанові траплялося два чи три рази бути присутнім під час таких операцій. Проте цього разу такого практика саме десь не було, і виконувати його обов'язки довелося докторові Тодду. Він узявся за цю справу, затамувавши в душі глухий відчай, але з виду сповнений розуміння власної важливості й високої кваліфікації. Прізвище потерпілого було Мілліган, і саме на цей випадок натякав Річард, коли оповідав, як він допомагав лікареві робити ампутацію — тримав ногу! її врешті-решт одрізали, і пацієнт вижив. Щоправда, потім цілих два роки він нарікав, що його ногу поховали в надто тісному ящику, й тому він відчуває біль у куксі. Мармедюк гадав, що річ тут у судинах і нервах, проте Річард, який вважав ампутацію в значній мірі справою своїх рук, гаряче заперечував проти цих образливих здогадів, запевняючи, ніби не раз чув про людей, котрі можуть передбачати дощ за тим, як у них ниють пальці відрізаних ніг. Через два-три роки, дарма що Мілліган уже майже не нарікав, ногу викопали й поклали в просторіший ящик. Відтоді нарікання потерпілого припинилися зовсім. Завдяки цьому випадку віра в мистецтво доктора Тодда зросла незмірно, але, на щастя для його пацієнтів, разом із славою росло і його вміння.
А втім, попри весь свій досвід та успішну ампутацію тієї ноги, доктор Тодд з деяким острахом переступив поріг суддівського дому. В залі було світло як удень; її розкішна обстановка так різнилася від убогого вмеблювання нашвидкуруч побудованих будиночків, де жили його постійні клієнти, і тут було так багато добре вдягнених і чимось стурбованих людей, що міцні нерви лікаря не витримали. Посланець повідомив Тодда, що йдеться про кульову рану, і поки лікар долав снігові замети, перекинувши через руку свої в'юки, уява його все малювала страшні картини розірваних артерій, пробитих легень і пошкоджених життєво, важливих органів, так ніби йшов він на поле битви, а не в мирну оселю судді Темпла.
Перша йому впала в око Елізабет у гаптованому золотом костюмі для верхової їзди, яка дивилася на нього з виразом глибокої тривоги на гарному обличчі. Величезні кістляві коліна лікаря застукотіли одне об одне, — через свою розгубленість він подумав на дівчину, що то пробитий кулями генерал полишив поле бою, щоб дістати від нього медичну поміч. Але омана тут-таки розвіялася, й він перевів погляд з дочки на поважну постать батька, далі — на Річарда, який, намагаючись приборкати роздратування, викликане відмовою мисливця скористатися його допомогою, походжав по залі, ляскаючи бичем; потім глянув на француза, що вже кілька хвилин тримав стілець для дівчини, яка того зовсім не помічала; потім — на майора Гартмана, що незворушно розкурював довжелезну люльку від свічки; з нього — на містера Гранта, який при світлі люстри переглядав рукопис проповіді; тоді на Ремаркабль, що, згорнувши руки, із заздрістю й захопленням споглядала Елізабет, і, зрештою, на квадратну постать Бенджаміна, який, широко розставивши ноги і впершись руками в боки, злегенька похитувався із виглядом людини, звиклої до ран і кровопролиття. Всі вони, очевидно, були здорові, й хірург полегшено зітхнув, але тут до нього підійшов суддя, дружньо потис руку й промовив:
— Ласкаво просимо, ласкаво просимо! Ось юнак, якого я ненароком поранив, коли підстрелив оленя. Він потребує вашої допомоги.
— Не підстрелив оленя, ні! — втрутився Річард. — Хотів підстрелити, ось як буде точніше! Бо хіба можна поставити правильний діагноз і прописати потрібні ліки, не знавши, як воно все відбулося насправді? От люди завжди так — думають, що лікаря можна обдурити так само безкарно, як і всякого іншого.
— Нехай і так, хотів підстрелити, — усміхаючись, відповів суддя, — і думаю, що якоюсь мірою допоміг його вбити. А втім, хай там що, а юнака я поранив, і ваше вміння повинне його вилікувати, а мій гаманець щедро винагородить
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Піонери або Біля витоків Саскуеханни», після закриття браузера.