Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Острів Скарбів 📚 - Українською

Читати книгу - "Острів Скарбів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Острів Скарбів" автора Роберт Льюїс Стівенсон. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 54
Перейти на сторінку:
щоби піймати вітер до острова, — зрозуміліше пояснити не можу, — а тепер ішли до нього з вітром. Удень і вночі ми вдивлялися у далечінь, сподіваючись, що побачимо його. За підрахунками, менше доби відділяло нас від омріяного острова. Сьогодні вночі, щонайдалі завтра вранці, ми повинні були побачити Острів Скарбів. Ми тримали курс на південь — південний захід. На траверзі дув рівний вітер. Море було спокійне. «Іспаньйола» мчала вперед, подекуди хвилі оббризкували її бушприт. Все йшло за планом. У всіх був гарний настрій, усі раділи завершенню першого етапу нашого плавання.

Коли зайшло сонце і я закінчив свою роботу, перед сном мені закортіло з'їсти яблуко. Я скочив на палубу. Вахтові, дивлячись уперед за курсом, сподівалися побачити острів. Керманич, спостерігаючи за наповненим вітром вітрилом, посвистував. Довкола було тихо, лише вода плюскотіла за бортом.

А в діжці залишилося одненьке яблуко. Щоб його дістати, довелося залізти в бочку. Сидячи там у темноті, заколисаний плюскотом води і рівномірним погойдуванням судна, я ледь не заснув. Раптом хтось важко опустився на палубу поряд із діжкою. Діжка трохи посунулася, бо він сперся об неї спиною. Я вже хотів було вискочити, але цей чоловік заговорив. Я впізнав голос Сільвера, і перш ніж він сказав щось важливе, я вирішив за жодних обставин не вилазити з діжки. Я лежав на дні, тремтів і вслухався, боячись навіть дихати, задихаючись від страху й цікавості. З його перших слів я зрозумів, що від мене залежить життя усіх чесних людей цього корабля.

Розділ 11

Що я підслухав, сидячи у діжці з-під яблук

Ні, не я, — сказав Сільвер. — Капітаном був Флінт. А я був квартирмейстером, бо в мене дерев'яна нога. Я втратив ногу, а П'ю втратив свої ілюмінатори під час спільної справи. Ногу ампутував учений хірург, він навчався у коледжі і знав напам'ять усю латину.

Та потім його все одно повісили на шибениці у Корсо-Кіслі, як собаку: сушитись на сонечку… разом з іншими. Так! То були люди Робертса і загинули через те, що перейменовували свої кораблі. Нині корабель називається «Королівське щастя», а завтра якось інакше. А ми вважали так: корабель має мати одну назву: як його назвуть, так він і плаватиме. Ось, наприклад, наша «Касандра» завжди була лише «Касандрою». Це вона благополучно довезла нас додому з Малабара, після того як Інгленд захопив віце-короля Індії. Не змінював назви і «Морж», старий корабель Флінта, наскрізь просочений кров'ю, перевантажений золотом настільки, що ледь не пішов на дно.

— Ех, — почув я голос наймолодшого з наших матросів, — а все-таки молодчина цей Флінт!

— Подейкують, що Девіс ні в чому йому не поступався, — сказав Сільвер. — Але напевно не скажу, бо я ніколи з ним не плавав. Я плавав спочатку з Інглендом, потім із Флінтом. А тепер ось сам вийшов у море. Заробив дев'ятсот фунтів стерлінгів у Інгленда і зо дві тисячі у Флінта. Непогано для рядового матроса. Гроші вклав у банк, відсоток капає нічогенький. Важливо не лише заробити, а ще й зберегти і примножити… Де тепер люди Інгленда? Невідомо… Де люди Флінта? Більшість тут, на кораблі, тішаться, коли подають пудинг. Багато хто з них на березі з голоду пухнув. Старий П'ю разом з очима втратив сором і совість, проциндрював тисячу двісті фунтів на рік, як парламентський лорд. Де він тепер? Здох і гниє в землі. А останні два роки вже й на кусень хліба не мав. Він жебракував, грабував, знімав голови з плечей, а все ж не міг себе навіть прогодувати.

— І варто бути після цього піратом, — сказав молодий моряк.

— Не варто бути дурнем! — заперечив Сільвер, — хоча тебе це не обходить. Ти юний, але недурний. Тебе не обдуриш. Це я помітив одразу, щойно ми познайомились, і відтепер розмовлятиму з тобою, як із чоловіком.

Ви не можете навіть собі уявити мого обурення, коли я почув, як цей старий мерзотник говорить іншому юнакові ті самі улесливі слова, які говорив мені!

Якби моя воля, я б його… убив.

А тим часом Сільвер продовжував говорити, й гадки не маючи проте, що його підслуховують:

— Таке життя більшості джентльменів удачі. Вони проживають важке життя, ризикуючи опинитися на шибениці, та жеруть і п'ють, як бойові півні перед боєм. У море виходять, маючи сотню мідяків, а повертаються із сотнями фунтів. Награбоване пропивають, гроші пускають на вітер — і знову повертаються в море, нічого не маючи за душею. Але я не з тих. Я вкладаю свої гроші частинами у різні банки і ніде не зберігаю надто багато, щоб не викликати підозри. Мені, зауваж, п'ятдесят років. От повернуся з цього плавання, і заживу як справжній джентльмен… Кажеш, що саме час?… Знаєш, а я й досі непогано жив. Ні в чому собі ніколи не відмовляв. М'яко спав, смачно їв. От тільки в морі бувало важкувато. А починав-то я звичайним матросом, як і ти.

— Але те, що ви заробили раніше, тепер пропаде, — сказав молодий матрос. — Хіба ви зможете з'явитися у Брістолі після такого плавання?

— Як ти гадаєш, де зараз мої гроші? — запитав Сільвер, хитро підсміюючись.

— Там, де і були, у банках Брістоля, — відповів матрос.

— Вони були там, — сказав кок, — вони ще були там, коли ми піднімали якір. Але тепер моя старушенція вже забрала їх звідти. «Підзорну Трубу» продано разом з орендованою ділянкою, клієнтурою і оснащенням, а стара виїхала з Брістоля і чекає на мене в означеному місці. Я б сказав тобі, що це за місце, адже довіряю тобі, але переживаю, щоб інші на мене не образилися за те, що я не сказав цього і їм також.

— А своїй дружині ви довіряєте? — поцікавився матрос.

— Джентльмени удачі, — відповів кухар, — рідко довіряють одні одним. І цілком слушно. Але мене непросто ошукати. Той, хто спробує опустити канат, щоб старий Джон зашпортався і впав, недовго житиме на цьому світі. Хтось боявся П'ю, хтось — Флінта. А мене боявся сам Флінт. Він боявся мене і водночас пишався мною… Він мав відчайдушну команду. Навіть диявол побоявся би з нею вирушити у відкрите море. Ти мене знаєш, я не люблю вихвалятися, я веселий і добродушний. Проте коли я був квартирмейстером, старі пірати Флінта були мені покірні, як благі ягнята. Дисципліна на судні старого Джона була ого-го!

— Скажу вам чесно, — признався матрос, — до цієї розмови, Джоне, ваш намір мені був не дуже до вподоби. Але тепер

1 ... 16 17 18 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острів Скарбів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Острів Скарбів"