Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Острів Скарбів 📚 - Українською

Читати книгу - "Острів Скарбів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Острів Скарбів" автора Роберт Льюїс Стівенсон. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 54
Перейти на сторінку:
я згоден, ось вам моя рука.

— Ти сміливий хлопець і точно не дурень, — відповів Сільвер і так енергійно потиснув руку нового компаньйона, що діжка гойднулася разом зі мною. — Ти будеш чудовим джентльменом удачі, не гіршим, а навіть кращим ніж ті, з ким я мав справу досі!

Потрохи я почав розуміти їхній сленг. «Джентльмени удачі» — це по-їхньому пірати. І щойно я став свідком того, як, можливо, останній чесний матрос нашого корабля пристав до цих розбійників, піддавшись улесливим переконанням хитрющого Сільвера. Вочевидь, ця розмова з молодим матросом була не першою, його агітували стати джентльменом удачі вже давно, а спокусився він тільки зараз. На жаль, цей матрос не єдиний, кого завербував Довгань Джон. У цьому я переконався, сидячи замість яблуку діжці. Сільвер підсвиснув, і до діжки підсів ще хтось. — Дік уже наш, — сказав Сільвер.

— Я знав, що днем раніше — днем пізніше він буде нашим. — Почув я голос, який упізнав. Це був другий боцман, Ізраїл Гендс. — Він не дурень, цей Дік.

Деякий час він мовчки жував тютюн, потім виплюнув його і мовив:

— Скажи, Окосте, скільки ще ми будемо метлятися, як маркітантський човен? Присягаюся, мені до смерті набрид капітан! Годі вже йому командувати! Я хочу жити у капітанській каюті, я хочу їхніх страв і вин.

— Ізраїле, — сказав Сільвер, — твоя голова вартує не більше, ніж баняк, бо в ній ніколи не було мозку! Добре, що ти хоча б слухати можеш, слава богу, вуха маєш довгі. Тож слухай: спатимеш, як і раніше, у кубрику, їстимеш, що дадуть, будеш люб'язним і не вип'єш ані краплі вина аж доти, поки я не дам на це дозволу. Покладись на мене в усьому, синку.

— Я ж не відмовляюся, — промимрив другий боцман. — Я лише цікавлюся: коли?

— Ах коли? — закричав Сільвер. — Що ж, відповідаю: якомога пізніше — ось коли! Капітан Смоллет для нас же веде наш корабель. Нам це вигідно, бо він золото — не моряк. Сквайр і доктор мають карту. Але я не знаю, де вони її ховають! Може, ти знаєш? От і думай. А я вже придумав: краще нехай сквайр і доктор знайдуть скарби, допоможуть завантажити їх на корабель. А далі вирішимо, що з ними робити. Якби не такі сучі сини, як ви, я б радо дозволив капітанові Смоллету довезти нас бодай півдороги назад.

— Мий самі непогані моряки! — заперечив Дік.

— Непогані матроси, ти маєш на увазі, — поправив його Сільвер. — Крутити стерно — це ми вміємо. А от хто з нас визначить курс? На це, як не прикро, не здатен ніхто з нас, джентльмени. Якби все залежало від мене, капітан довіз би нас хоча б до пасату. Тоді була б упевненість, що курс правильний, не довелось би видавати прісну воду по ложечці на день. Ну що ви за люди… Я вас знаю, тому доведеться покінчити з ними на острові, відразу після того, як вони перетягнуть скарби сюди, на корабель. А вам би лише якнайскоріше до випивки дістатися. Правду кажучи, аж серце поболює від думки, що повертатися доведеться з такими, як ви.

— Не перестарайся, Довганю! — крикнув Ізраїл. — Хто б з тобою сперечався?!

— На своєму віку я бачив чимало великих кораблів, які пропали ні за цапову душу. А скільки таких паруб'яг підвісили сушитися на сонечку, — вигукнув Сільвер, — а все тому, що поспішали, поспішали… Послухайте мене: я трохи поплавав морями, не одне бачив і знаю більше від вас. Якщо б ви могли взяти правильний курс, то давно б уже в каретах катались. Та куди вам! Знаю я вашого брата: насьорбаєтеся рому — і шибениця здається гойдалкою.

— Еге ж, кожен знає, Джоне, що ти наче капелан, — заперечив йому Ізраїл. — Але ж були хлопці, які тобі не поступалися. Вони любили погуляти. Але вони не бавилися в командирів, самі пили-гуляли й іншим не боронили.

— Так-так, були, — сказав Сільвер, були і загули. Де вони тепер? Таким був П'ю — та помер у злиднях. І Флінт був таким — та помер від рому в Саванні. Не заперечую, вони були веселими людьми… Та де вони зараз, ще раз вас запитую, де?

— Що ми зробимо з ними, — запитав Дік, — коли розкриємо карти?

— Оцей мені імпонує! — захоплено вигукнув кок. — Діло говорить, а не пусті теревені гне. Як ти гадаєш, що з ними робитимемо? Висадимо на якийсь незаселений берег? Так вчинив би Інгленд. Або заріжемо їх усіх, як свиней? Так зробили б Флінт і Біллі Боне. — Еге ж. Це цілком у його стилі, — підтвердив Ізраїл. — «Мертві не кусаються», часто повторював Біллі. Тепер він сам мертвий, от хай і перевіряє свою приповідку на власному досвіді. Тепер він небезпечний, а коли жив, добрий був катюга.

— Так і було, — сказав Сільвер. — Біллі мав важку руку, розправу чинив швидко. І хоча я добродушна людина, бачу, що справа серйозна. Обов'язок над усе. Моє слово — повбивати. Ну, дуже не хочеться, ставши членом парламенту і катаючись у каретах, увесь час боятися, що хтось із цих вискочок заявиться до мене, як чорт до монаха. Ні. Треба дочекатися, доки плід дозріє, а потім його зірвати!

— Джоне, — та ти герой, — вигукнув боцман, — герой!

— У цьому ти переконаєшся, Ізраїле, — сказав Сільвер. — Я вимагаю лише, щоб ви поступилися мені сквайром Трілоні. Я хочу власноруч стяти його телячу голову… Діку, — попросив він, — будь ласка, дістань яблуко з діжки, у горлі пересохло.

Можете собі уявити, який жах я пережив! Якби мені стало духу, я б вискочив із діжки і пустився б навтьоки, але моє серце і руки, і ноги, — усе тіло стало ніби не моє… Дік уже підвівся, та його зупинив Гендс:

— Хочеться тобі тієї гнилі, Джоне! Дай-но нам краще рому.

— Діку, — сказав Джоне, — я тобі довіряю, але знай, на бочечці є поділки. Маєш ключа. Націди горня і принеси.

І хоча я був переляканий на смерть, все ж думати міг: «Осьде містер Ебро убрав ром, який погубив його!»

Тільки-но Дік відійшов, Ізраїл почав нашіптувати щось на вухо коку. Я розчув лише уривок фрази, але і цього було достатньо.

— Більше ніхто не погоджується, — ось що мені вдалося почути.

— Отже, на кораблі є ще вірні люди!

Коли Дік повернувся, усі троє по черзі брали горня і випили. Один виголосив тост «за удачу», другий «за старого Флінта», а Сільвер проспівав:

За вітер удачі, за вітер талану!

Щоб зажили ми весело й багато!

У бочці

1 ... 17 18 19 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острів Скарбів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Острів Скарбів"