Читати книгу - "Том 3"

Любов

Чого ж я одна винна? Нащо шукати якоїсь вини? Хіба од сього легше? Сам Орест казав...

Груїчева

Що мені до того, що мені до вашої філософії? Моя дитина гине, горить на вогні, я .бачу, як він тане день за днем! (Плаче.) О дитино моя, нема ж у мене сина!

Любов

На бога, скажіть мені, що з ним? Я ж нічого не знаю! Я готова збожеволіти од сього всього. Що ж з ним? На бога!

, Гру ї че в а

Ах, їцо з ним?! Серце йому щохвилини може розірватись, сам він без руху, без влади, він мучиться так тяжко... (Знов ридає.) О, коли б у вас було серце, якби ви не були каменем!..

Любов

Але що ж я можу порадити йому, що? Якби можна було його врятувати, а я на все готова...

Груїчева

Ідіть до нього.

Любов

Ви ж самі кажете, що я для нього отрута.

Груїчева

Так, отрута, отрута! Я знаю се і все-таки вимагаю, щоб ви йшли до нього. Адже ж я вприскую йому морфій, коли він мучиться, даю строфант, щоб врятувати його серце хоч на хвилину. Власними руками, силою готова повести вас до нього. У мене вже нема волі, нема сили, я все йому роблю, що він хоче, і знаю, що се його згуба. Він казав, щоб я без вас не верталась! Ідіть до нього, ідіть, благаю вас!

Любов (хитає головою, що не піде)

Я можу вбити сим... я дала слово... він сам не хтів... не можу.

Груїчева (падає перед нею на коліна)

Я вас ненавиджу, я вас убити хотіла б, але я все для вас зроблю, тільки ідіть! Ідіть до нього!

Любов простягає до неї руки, хоче здійняти її, вона ловить руки

і цілує їх.

Ідіть, коли у вас е серце, він умирає.

Любов

Бог з вами, що ви? Ну, я не знаю, я піду, я не м#жу, я збожеволію, я піду, зараз піду.

(Одною рукощ береться за голову, другою старається підвести Марію Захарівну,)

Олімпіада І в а ні в н а вбігав.

вихід XIII Ті ж і Олімпіада Іванівна.

Олімпіада Іванівна (до пані Груїчевої)

Де у вас совість, де у вас серце? Хіба ви не бачите, що ви з нею робите?

Груїчева (встав, трохи опам'яталась)

Я хочу тільки, щоб вона обіцяла прийти.

Олімпіада Іванівна Гетьте звідси, а то я закричу пробі!

Любов

(автоматично)

Я прийду, прийду!

Груїчева

Ми живем в отелі «Франція», пам’ятайте. Ми будемо ждати!

(Виходить.)

ЕИХІД XIV

Ті ж без пані Груїчевої.

Олімпіада Іванівна тим часом зачиняв двері на гак. Люба опускається додолу, сідає, упирається одною рукою в долівку, другою тре собі лоб і похитується пемов машинально.

Олімпіада Іванівна Любо, ти плачеш, що тобі?

Любов (убитим голосом)

Я не плачу, я не можу плакати... Що ж мені робити, що робити?..

Завіса

ДІЯ П’ЯТА

Там же, на курорті. Великий балкон, з нього вид на море і на побережне узгір’я. На балконі, ближче до стіни дому, сидить Орест на великому кріслі з коліщатами, біля нього столик з лі-карствами, там лежать книжки, газети.

вихід і

Орест сам, знебулий, слабий; виражає нетерплячку в лиці і в рухах, то бере з столика газету або книжку, то знов кидає, часом додолу, пробув здійнятись на ліктях над кріслом, щоб глянути на дорогу, але не може і в безсиллі опускається. Все оце тривав недовго, не більше одної-двох хвилин. З’являється Острожин, ще більше метушиться, ніж раніше, рухи ще більш несамовиті. Орест при його з’явленні робить прикрий рух; Острожин сього не завважає, підбігає і трясе Орестову руку.

Острожин

Ах, Оресте Михайловичу! Здумайте собі тільки — насилу вас найшов!

Орест

Вибачайте, мені болить...

Острожин

- А, я й забув, простіть! Тоді на пристані ми якось розрізнились, я навіть не знав, куди ви заїхали, так було досадно! Аж ось осе зустрів вашу паніматку і довідався од неї...

Орест /

Де ви зустріли мою матір?

Острожин

А там, на тій улиці, що йде близько церкви. Вона розшукувала якусь знайому і натрапила на мою домівку. Щасливий випадок! А то рискував зостатись тут зовсім без товариства, а для нас, людей столичних, се просто смерть...

Орест

Хіба у вас не буває потреби утекти від усякого товариства?

Острожин

Буває, буває, але на хвилину, а потім ні, тягне! Мй отруєні, ми не можемо жити без гашишу.

Орест (безу важно)

Без гашишу?

Острожин

Так, так, я називаю се гашишем, отой «обмін думок» так званий; отой калейдоскоп вражень, ідей, змагання розуму і почуття, що ми звемо інтелігентним життям. Я приїхав сюди коруватись від нього, і вже мені його бракує.

Орест (так же безучаено)

Тоді що ж? вертайтесь...

Острожин

Ні, ні, треба трохи поправити машину. Ми, журналісти, в повному значенні цього слова,— машини. Робота нелюдська, рух несамовитий, тим часом одна шруба зломиться — і все пропало.

Орест

Коли пропало, то вже не поправиш.

Острожин

Як ви можете так спокійно? Се ж значить здати себе в архів?

Орест

В архів, то й в архів!

Острожин

Добре вам се говорити, коли ви «іменинник сезону»!

Орест

Я?

Острожин

Авжеж, ваша драма...

Орест

Я вже про неї забув...

Острожин

Як? Її недавно ставили у нас, і для літнього сезону се нечуваний поспіх. Та що там, ви самі, либонь, знаєте...

Орест

Звідки маю знати?

Острожин

Ну, ну, не вдавайте з себе невинятка. Рецензію Літери, небійсь, читали? t Орест

Якої Літери?

Острожин

Ах ти, господи! Ну, що ви мене морочите? Та в нашій же газеті! Невже не читали?

Орест

Ні, щось не трапилась. Я тепер мало читаю газети.

Острожин

Орест Михайлович, не спокушайте долі: вона не любить, коли нею нехтують її фаворити.

Орест

Я ніяк не належу до її фаворитів.

Острожин

Ну, се вже просто гріх так говорити! Такий молодий, в такий короткий час ви завоювали собі таке становище в літературі...

Орест

А ви думаєте, що сього вже досить для того, щоб уважати себе фаворитом долі?

Острожин

Та змилуйтесь! Чи один же цілий вік клацає зубами даремно, а ви одразу такий шматок урвали...

0 рѳ с т

Не завидуйте — більше не урву.

Острожин

Я завидую? Ні, серйозно, се ви