Читати книгу - "Діви ночі. Книга друга"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— І ти хочеш мені її загнати?
— Ні. Подарувати.
— Навіщо?
— Людина, яка мені її передасть, хоче зруйнувати фірму пана Ромка. Оригінал цієї касети знаходиться на фірмі. Ви її легко знайдете.
— А ти тут при чім?
— Посередник.
— Ти завше у щось вляпаєшся. Воно тобі треба? Ти ж дилетант.
— От я й звернувся до фахівця.
Франьо засміявся.
— Отже, ти знаєш того, хто це знімав?
— Так.
— Ти хоч усвідомлюєш, що з нами буде, якщо, наприклад оригіналу не виявиться там, де ти сказав? Ми ж будемо крайніми.
Я кивнув.
— Я знаю, що касета і фотографії там. У сейфі.
Франьо хвилю подумав і спитав:
— А де копія?
— Ти її отримаєш, коли перебалакаєш зі своїми. Оцю рекламу варто показати тим, кого на цій касеті відзнято. Розумієш? Тоді вони самі разом з міліцією і знищать Ромкову фірму. А ви в нагороду її переймете.
— Та це ясно, що ми самі нападати не будемо. Діло тут тонке.
— Але, Франю, попереджаю тебе, що коли захочеш зайнятися знову самодіяльністю, то цього разу так легко не випорснеш. За мною стоїть крутий чоловік, — брав я його на понт, — відразу пришиє.
— Ну-ну, не страхай мене. Подзвони в понеділок після шостої.
Я вернувся в машину.
— Ну, як? — спитав Ярко. — Клієнт дозрів?
— Дозріє в понеділок увечері.
— У той день, коли їх будуть брати, мусимо знайти якусь правдоподібну причину, щоб зникнути. Це теж, до речі, проблема.
— А чого нам боятися?
— А того, що заметуть і питати не будуть. А як розберуться, то вже пізно буде. Між іншим я збираюся провідати дружину.
Ярко пригальмував біля телефону.
— Зачекай секунду я їм задзвоню, — сказав порпаючись у бардачку. — Не маю пам’яті на цифри. Мусить пройти хіба з півроку, заки запам’ятаю. А то ще новий телефон… Ага, ось він.
Нарешті видобув пачку «Космосу» і вибіг з авта. Я знічев’я дивився, як він розкриває пачку і набирає номер, записаний на внутрішній стороні пачки. Розмова триває не більше півхвилини.
— Я їду до них, — сповістив, шпурляючи цигарки назад у бардачок. — Тебе де висадити?
— Нагорі Личаківської. Години через дві підбереш. Тобі вистачить часу?
— Вистачить. А ти чим збираєшся в цей час зайнятися?
— Зроблю одну візиту.
— І не хочеш мені сказати, кому?
— Краще тобі менше знати. Скажу тільки, що це в наших інтересах.
Я висів на Личаківській, під’їхав нагору на «двійці» і пішки перейшовся до будинку пані Аліни. Господиня приймала сонячні ванни в садку, розлігшись у шезлонгу і смалячи якусь білу тоненьку цигарку на довжелезному мундштуку. Була вбрана по-домашньому у китайський шляфрок. Біля неї на столику стояла ціла батарея алкоголю, кілька тарілок із закускою і фруктами. Судячи з порожніх келихів, пані Аліна щойно приймала гостей.
— О-ой, пане Юрцю! Як я ся тішу! Ну, як там ваша нова праця? Сідайте і вгощайтеся. Мала-м ту гостей з Польщі.
В її голосі вчувалося легке захмеління. Я вигідно розвалився у плетеному кріслі з доброю порцією югославського вермуту і сказав:
— Не знаю, чи маю вам дякувати, чи навпаки…
— Я була проти того, щоби ви йшли на цю роботу, — зітхнула пані Аліна. — Але Дзвінка так просила… Я не могла їй відмовити. Ви вже пробачте мене за всю ту комедію. Але хіба не хочете сказати, що вам там зле?
— А хіба ви не орієнтуєтеся, яка то банда? Я ще з таким криміналом справи не мав. Торгівля дівчатами і малолітніми дівчатками — це вам не забава.
— За малолітніх я вперше чую.
— Невже вам Дзвінка не розповідала?
— Ні. Можливо, не хотіла мене полохати. Бо якби я дізналася аж про таке, то нігди би вас не рекомендувала на ту роботу. Я давно знаю пана Ромця, знаю, чим він займається, але щось такого навіть не уявляла. І що — тепер? Що ж ви тепер хочете робити?
— Рятувати Дзвінку.
— Яким чином?
— Пані Аліно, не будете ж ви заперечувати, що Дзвінка потрапила туди завдяки вам? Ну от, маєте тепер можливість загладити свою провину.
— Що від мене вимагається?
— У цю хвилю тільки обіцянка допомогти, коли така допомога буде потрібна.
— Я готова для вас із Дзвінкою на все. Мене нічого з паном Ромком не єднає. А чи Рома теж потребує рятунку?
— Не думаю. Вона, здається, прижилася. А нам із Дзвінкою можливо треба буде підшукати якийсь надійний схрон.
— Не бійтеся, я вас так сховаю, жи вас вся міліція Совітського Союзу не знайде. Як вам подобається вілія в Карпатах?
— Чудово.
— А десь так за місяць я підготую вам документи для виїзду за кордон. Спочатку до Угорщини, а звідти до Австрії.
— Ви справді це можете?
— Я можу все, — проказала вона не без пихи.
Її план мені припав до вподоби настільки, що я замислився, чи варто діяти в парі з Ярком. Його план був куди небезпечніший і при цьому досить непевний.
X
Ярко спинив авто коло будинку фрау Ольги і сказав:
— Завтра ввечері приїдеш до мене додому. Після того, як зв’яжешся з Франьом.
У саду я побачив Мартусю, вона гралася з козеням. У вікні сиділа фрау і зображала на обличчі привітну усмішку.
— Ну, як ся маєш? — спитав я дівчинку.
— Добре. Це мені вчора було погано. У мене була грипа?
— В тебе просто була температура, — збрехав я.
— Мене зранку боліла голова.
— Вже пройшла?
— Пройшла. Давай погуляємо?
Я гукнув фрау Ользі:
— Ми підемо прогулятися.
Фрау радісно помахала нам ручкою.
Ми пішли на луг, Мартуся рвала квіти і весь час зиркала на мене.
— У мене таке вражання, що ти хочеш мені щось сказати, — промовив я.
— Я все пам’ятаю.
— Що ти пам’ятаєш?
— Все, що було уночі.
Я отерп.
— А що було?
— А ви ніби не знаєте?
— Ні.
— Мене виціловував якийсь товстий дядько… Але не так а інакше…
— Ти ж спала…
— Я вдавала. Мені дали якісь пігулки, я одну випила, а інші за щокою потримала, а тоді виплюнула. Я таке ще в нашому дитбудинку робила. Мене тягло трошки на сон, але не так сильно. Я чекала, що зі мною буде далі. А тоді прийшов той кабан і почав мене цілувати.
— Тобі не було страшно?
— Ні, я вже знаю, що це таке.
Я не втримався і засміявся.
— Що ти можеш знати?
— У нас був учитель, він мене садив собі на коліна, гладив і цілував. Намагався весь час залізти під сукенку.
— І цей учитель тільки тебе вподобав?
— Ні, не тільки. Але потім ми домовилися між собою, і всі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діви ночі. Книга друга», після закриття браузера.