Читати книгу - "Стів Джобс"

- Ті, хто поступав у Стенфорд, уже знали, що вони хочуть робити, — говорив він. — Вони не були надто пов’язаними з мистецтвом. Я ж хотів чогось більш художнього та цікавого.

І він наполіг, що хоче вступити до Університету Ріда у Портлен-ді, що в штаті Орегон, який був найдорожчим у СІЛА. Він саме гостював у Воза в Берклі, коли батько зателефонував із новиною, що Стіва прийняли до Ріда. Батько намагався відмовити його від навчання там, а згодом це робила і мама. Вони казали, що не можуть дозволити цього фінансово. Але син відповів ультиматумом: якщо він не піде до Ріда, він не піде нікуди. І вони, як завше, відступили.

У Ріді навчалася тисяча студентів - половина з того, що було у школі Гоумстед. Студенти університету вирізнялися вільним стилем життя гіпі, який не особливо поєднувався з високими академічними стандартами та жорстким розкладом закладу. П’ять років по тому Тімоті Лері — гуру психоделічного просвітництва — проводив тур університетом від організації «Ліга Спіритичних Довершень» (ЛСД) і научав своїх слухачів: «Як і кожна велика релігія з минулого, ми намагаємося знайти божественність в душі... Ми окреслюємо ці давні завдання у метафорі сучасності — вступи, налаштуйся, залиш». Багато хто зі студентів Ріда сприймав усі три «заповіді» серйозно. Тому у 1970-х роках більше третини студентів покинули навчання в Ріді.

Коли восени 1972-го прийшов час зараховувати Джобса до вищу, батьки повезли його у Портленд. Але, влаштовуючи чергову акцію протесту, він заборонив їм іти до студмістечка. Він навіть не попрощався з ними і не подякував. Пізніше Стів згадував про той момент із нехарактерним для нього каяттям:

- Це одна з тих речей, за яку мені у житті соромно. Я не дуже чуйний,

але я справді образив їх тоді. Я не мав так чинити. Вони зробили так

багато, аби я зміг там навчатися, а я не хотів, щоби вони там були. Я

не хотів, щоби хтось узагалі знав, що у мене є батьки. Хотів виглядати сиротою, у якого немає ні коріння, ні зв’язків, ані минулого і який

об’їздив країну потягами і просто з’явився нізвідки.

Пізніше, того ж 1972 року, значні зміни трапилися у житті багатьох американських студмістечок. Участь у В’єтнамській війні й призов військових уже не мали такого широкого охоплення. Політична активність в університетах потроху вшухала, і в багатьох нічних розмовах у студентських гуртожитках все більше обговорювали шляхи до самовдосконалення. Джобс раптом захопився різноманітними книжками з духовності та просвітництва. Особливо йому подобалася книга Баби Рами Дас, народженого Річардом Альпертом, «Будь тут зараз» - путівник для медитацій і вживання психоделічних наркотиків.

- Його вчення було таким глибоким, - казав Джобс. - Книга змінила мене та багатьох моїх друзів.

Найближчим із цих друзів був інший першокурсник із клочку-ватою борідкою, якого звали Деніел Коткі. Він познайомився з Джобсом у Ріді й розділяв його інтереси в дзен, музиці Ділана та наркотиках. Коткі походив із багатого передмістя Нью-Йорка і був розумним хлопцем із дешо дитячою манерою поведінки. А захоплення буддизмом надавало йому ше більшої м’якості. Духовні цінності змусили Деніела відцуратися матеріального, та він був вражений касетною декою Джобса.

- Стів мав бобінний програвач ТЕАСі багато нелегальних записів Ділана, — пригадує Коткі. — Він був зухвалий і технологічно обізнаний.

Джобс став більше проводити часу з Коткі та його дівчиною Елі-забет Голмс, незважаючи на те, шо він образив її відразу після їхнього знайомства, настирливо розпитуючи у неї, скільки грошей вона б хотіла за секс з іншим чоловіком. Згодом вони подорожували разом автостопом, до ночі розмовляли про значення життя у гуртожитку, ходили на фестивалі кохання у місцевий храм Харе Крішни та на безкоштовні овочеві обіди у Дзен-центр.

- Було дуже весело, - розповідає Коткі. — Ми також насолоджувалися філософією, адже сприймали дзен дуже серйозно.

Джобс радив Коткі почитати й інші книжки — скажімо, «Розум дзен, розум початківця» Шанрю Судзукі, «Автобіографія Йогі» Па-рамаханси Йогананди і «Розриваючи духовний матеріалізм» Чо-гьям Трунпи. Вони облаштували кімнату для медитацій на гориші над кімнатою Елізабет. Кімнату оздоблювали індійськими картинами, бавовняним килимом, свічками, аромапаличками та подушками для медитацій.

— у стелі був люк із виходом на розлогий дах, - казав Джобс. -Час від часу ми бавилися там психоделічними наркотиками, але зазвичай лише медитували.

Джобсове захоплення східними духовними практиками і особливо дзен-буддизмом було не лише даниною моді чи молодіжним вибриком. Стів віддавав цьому всі свої сили, і його захоплення наче стали частиною його єства.

— Стів — такий як дзен, — говорив Коткі. — На нього все це значно вплинуло. Це помітно у його підході до речей — абсолютному, мінімалістично-естетичному, інтенсивному...

Вплив на Джобса мало й пояснення інтуїції в буддизмі.

— Я починав здогадуватися, що інтуїтивне розуміння та свідомість були більш справжніми, ніж якесь абстрактне мислення чи інтелектуальний логічний аналіз, - згодом скаже він.

Утім, через власну напруженість йому було важко досягти внутрішньої гармонії. Його наповнення дзен не приносило ні спокою, ні м’якості характеру.

Джобс і Коткі захоплювалися грою у німецькі шахи кріґшпіль, де гравці сидять спинами один до одного і кожен грає на своїй допщі, не бачачи ходів свого противника. Модератор гри повідомляє чи можуть гравці зробити той чи інший хід, і кожен із гравців намагається зрозуміти, де саме на дошці в його противника знаходяться шахи.

— Найбожевільніша гра, яку я з ними коли-небудь грала, сталася під час сильного дощу, коли ми сиділи біля каміну, — згадує Голмс, яка модерувала гру. — Вони були «під кайфом» і ходили так швидко, що я ледь встигала за грою.

Інша книга, яка надихала тогочасного Стіва, — «Дієта для маленької планети» Френсіса Мура Лапе. В ній ішлося про особисті та глобальні переваги вегетаріанства.

— Власне, тоді я назавжди відмовився від м’яса, — пригадує згодом.

Книга також підсилила його любов до екстремальних дієт - очищення, голодування чи споживання