Читати книгу - "Межовий лицар"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Немає, що сказати?» поцікавився Ейріон. «Ви занадто нудні, сір.» Він ще раз поліз пальцем у свій скривавлений рот. «Принеси молот, і вибий йому всі зуби, Вейт,» скомандував він, «а потім випатраєм його і подивимось, якого кольору його нутрощі.»
«Ні!» почувся голос хлопця. «Не смійте чіпати його!»
О боги, це хлопчисько, сміливе дурне хлопчисько, подумав Данк. Він ще раз спробував вирватись, але безрезультатно. «Замовкни, дурнику. Тікай! Вони і тебе скривдять.»
«Ні, не скривдять.» Егг підійшов ближче. «А якщо скривдять, то відповідатимуть перед моїм батьком. І перед моїм дядьком. Відпустіть його, я сказав. Вейт, Йоркель, ви знаєте мене. Робіть, як я кажу.»
Руки що міцно тримали його, раптом кудись зникли. Данк взагалі нічого не розумів. Солдати відступили. Один навіть став на коліна. А потім натовп розступився, пропускаючи Рейман Фоссовея. Він був в броні, а в його руці блищав меч. Його кузен сір Стеффон був одразу за ним, теж з оголеним мечем. Позаду них проглядались ще півдюжини солдат з вишитим червоним яблуком на грудях.
Принц Ейріон навіть не глянув на них. «Нагла мала паскуда,» засичав він на Егга, сплюнувши прямо під ноги хлопцю. «Що трапилось з твоїм волоссям?»
«Я відрізав його, брате,» відповів Егг. «Не хотів бути схожим на тебе.»
11
Другий день турніру був хмарним, з поривчастим західним вітром. Людей сьогодні мало б бути менше, подумав Данк. І було б легше знайти хороше місце біля загорожі, щоб спостерігати за бійцями. Егг би сидів на перилах, я б стояв поруч.
Натомість Егг в шовку та хутрі сидітиме на трибуні, а мій вид обмежиться чотирма стінами в камері башти замку, куди запроторили його люди лорда Ешфорда. Приміщення мало віконечко, але воно виходило в інший бік. Попри це, Данк втиснув себе на підвіконник зі сходом сонця і похмуро дивився на містечко та ліси й поля за ним. У нього забрали його пояс для меча з мотузки, а також сам меч і кинджал. Гроші у нього теж забрали. Він лише сподівався, що Егг чи Рейман не забудуть про Каштанку та Грома.
«Егг,» пробурмотів він собі під ніс. Його сквайр, нещасна дитина, підібрана з вулиць Королівської Гавані. Чи був колись лицар більш дурніший, за нього? Данк дурна голова, недалекий, як дитина і тугодумний як віл.
Йому так і не дозволили поговорити з Еггом відколи вояки лорда Ешфорда забрали їх всіх з лялькової вистави. Ні з Рейманом, ні з Тансіль, взгалі ні з ким, навіть з лордом Ешфордом. Цікаво, чи побачить він когось із них взагалі? Поки що виглядало на те, що його збираються протримати тут до самої смерті. Ну а чого ж мені було очікувати? гірко картав він себе. Я звалив на землю сина принца і вдарив його ногою в лице.
Під цими сірими небесами розкішні одежі високородних лордів та лицарів не виглядатимуть так розкішно, як це було вчора. Сонце, приховане стіною хмар, не гратиме на їхніх сталевих шоломах, не переливатиметься і не блищатиме на срібному та золотому гравіруванні. Та попри це Данк мріяв бути зараз серед глядачів. Це буде хороший день для межових лицарів, бійців в невибагливій броні на незахищених бардами конях.
Принаймні він міг почути звуки турніру. Сурми геральдів співали, і час від часу ревіння натовпу говорило йому, що хтось впав, піднявся або зробив щось особливо хоробре. Він навіть чув звуки кінських копит, а одного разу — звук зіткнення мечів чи-то зламаного спису. Данк здригнувся при цьому; це нагадало йому звук, який пролунав коли Ейріон зламав палець Тансіль. Були й інші звуки також, ближчі до нього: звуки кроків в коридорі, цокіт копит на подвір’ї внизу, крики та голоси зі стін замку. Інколи вони навіть заглушали звуки турніру. Можливо, це було і на краще.
«Межовий лицар — це найбільш справжній серед усіх лицарів,» казав йому старий давним давно. «Інші лицарі служать лордам, які утримують їх, або від яких вони отримали свої землі, а от ми служимо там, де бажаємо, тим людям, в чию справу ми віримо… Кожний лицар клянеться захищати слабких та невинних, але ми дотримуємось своїх клятв найкраще, я думаю.» Дивно, якою глибокою може бути пам’ять. Данк давно забув ці слова. І старий, мабуть, теж.
День поступово минав. Далекі звуки турніру почали танути, а потім і взагалі зникли. Темрява почала заповзати в камеру, але Данк все так же сидів на підвіконні, дивлячись в наступаючі сутінки та намагаючись ігнорувати свій порожній шлунок.
А потім він почув кроки і дзенькіт залізних ключів. Він зліз з підвіконня, а двері відчинись. Два охоронці протиснулись в середину, один з масляною лампою. Далі зайшла служниця з підносом їжі. Останнім зайшов Егг. «Залиште лампу та їжу і вийдіть,» сказав хлопчик.
Вони зробили так як він велів, хоча Данк помітив, що важкі дерев’яні двері залишились напіввідкритими. Аромат їжі нагадав йому, наскільки голодним він був. На підносі були гарячий хліб та мед, миска горохової каші та рожен з добре прожареною цибулею та м’ясом. Присівши, він відірвав шмат хліба і сунув його собі в рот. «Тут немає ножа,» помітив Данк. «Вони думають, що я можу тебе штрикнути, га?»
«Вони не ділились зі мною своїми думками.» Егг був одягнутий в облягаючий чорний камзол з талією та довгими рукавами, підкладка з червоного атласу. На його грудях був вишитий трьохголовий дракон Дому Таргеріенів. «Мій дядько каже, що я повинен скромно просити твого прощення, за те, що обманював тебе.»
«Твій дядько,» промовив Данк. «Це має бути принц Бейлор, наскільки я розумію.»
Хлопчик виглядав нещасним. «Я ніколи не хотів брехати.»
«Але збрехав. Збрехав про все. Починаючи з твого імені. Щось я не чув про принца Егга.»
«Це скорочення від Ейгона. Мій брат Еймон називав мене Еггом. Він зараз в Цитаделі, навчається на мейстра. Ну і Дейрон з моїми сестрами інколи називає мене Еггом.
Данк підняв рожен і вікусив шматок м’яса. Козлятина, приправлена якимись спеціями зі столу лордів. Він ніколи таке до цього не куштував. Жир стікав по підборіддю. «Ейгон,» повторив він. «Ну звичайно, це мало бути Ейгон. Як Ейгон Дракон. Скільки Ейгонів були королями?
«Четверо,» відповів хлопець. «Чотири Ейгони.»
Данк прожував, ковтнув і відкусив ще хліба. «Для чого ти це зробив? То був якийсь жарт, щоб покепкувати над дурним межовим лицарем?»
«Ні.» Очі хлопчика наповнились сльозами і але він тримав себе мужньо. «Я повинен був бути сквайром
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Межовий лицар», після закриття браузера.