Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Квіти на снігу 📚 - Українською

Читати книгу - "Квіти на снігу"

305
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Квіти на снігу" автора Надія Павлівна Гуменюк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 58
Перейти на сторінку:
як лезо бритвочки, якою я підстругую олівці. Такими вони стають, коли вона дуже-дуже гнівається.

Вона так старається для мене, так пишається мною. А я… Я така дурепа, сплутала чалму з чадрою. Сплутала… Сплутала, бо й не знала, що вони означають, ці слова, і чим відрізняються. Який сором! Я не спала цілу ніч. Подушка мокра від сліз».

«Я записалася в літературну студію. Її веде колишній мамин учитель із коледжу. Іван Якович сказав, що пам’ятає, як вона ходила до поетичного гуртка: він уже тоді ним керував. Боже, який же він старий! Учора Іван Якович попросив мене залишитися. Поклав переді мною аркуш паперу й сказав: “Заримуй вісім рядків про зиму”. Я дуже люблю писати про те, що мені подобається. Просто писати. Але ці рими… Кляті рими… Кляті рими… Учитель довго дивився на мене, зрештою зітхнув: “Нещасна дитина!” Дивно, чому це я нещасна?»

«У мене з’явився тато. Ні, не справжній, не той, що обіцяв стати знаменитим, а став невдахою й живе у своїй художній майстерні. Цей тато високий, гарний, з довгим русявим волоссям аж до плечей і дуже світлими очима. Його зіниці схожі на дві сріблясті рибки. Вони так прикольно плюскають! Плюсь-плюсь… Тато на дев’ять років старший від мене й на дванадцять років молодший від мами. Він найкращий мамин студент. Мама коротко підстриглася, зробила меліровочку, записалася у фітнес-клуб, щоранку робить руханку й одягається, як татові однокурсниці. А ще вона допомагає Валерикові – так звати мого нового тата – писати реферати та курсові й проштовхує його на якісь конференції та семінари. Вона каже, що все зробить, щоб її Лєрик закінчив аспірантуру, захистив дисертацію й став професором. Бо він у неї дуже-дуже розумний, ну просто найрозумніший. Я сказала, що найрозумніший комп’ютер: він пам’ятає більше за всіх людей. Але мама чогось розсердилася. Вона називає мого нового тата, а свого Лєрика діамантом, що раптом спалахнув у поліських пісках і потребує тільки гарної оправи, щоб його всі помітили й оцінили. І мама обов’язково дасть йому таку оправу, чого б це їй не вартувало.

Я більше не виступаю на поетичних вечорах, не беру участі в конкурсах. Мамі тепер не до мене».

«У мене день народження. Мені тринадцять. Лєрик привіз із пологового будинку маму й мою манюню сестричку. Вони такі щасливі! А потім мама якось так дивно подивилася на Лєрика, тоді оглянула з ніг до голови мене й сказала: “Знаєш, Ліно, я думаю, тобі краще буде в бабусі”. І відвернулася до сестрички.

Я тільки через кілька днів уторопала, що ж насправді сталося. Першу ніч у бабусі проплакала до ранку. Мама мене більше не любить! Мене не любить мама! Бо в мене немає таланту! Якби я була таким діамантом, як Лєрик, то мама не розлюбила б мене. Боже, яка ж я нездара, нікчема! Я нікому не потрібна! Нікому-нікому! Боженьку, навіщо я взагалі народилася на світ?!»

«Ліна з пластиліну. Так мене тепер називають мої нові однокласники. Я почуваюся справді якоюсь пластиліновою. Страшенно нудьгую за своєю гімназією, за друзями, за мамою. Що з мене виліпить ця переміна? У новій школі ніхто не знає, як гарно я вмію декламувати вірші… Мамині… Ті, які колись розкритикували в її гуртку в коледжі… Ті, які вона давала мені, щоб я вивчала напам’ять. Ті, за які мене так хвалили… Ті, які зробили мене знаменитістю ще в четвертому класі.

Якось мама сказала: “Я думала, що ти розпочнеш із моїх, а потім навчишся писати свої. Ще кращі. І станеш відомою. Подумати тільки, як поетично звучить – Ліна Росич! Я дала тобі такий старт, стільки зробила для тебе. А ти така ж…” Вона не вимовила вголос, але хіба важко здогадатися: я така ж невдаха, як мій тато. Тупа нездара!

Ночами мені сняться оплески. Я прокидаюся, дивлюся в темряву й плачу. Потім засинаю й ніби збоку чую саму себе: я читаю вірші, мене хвалять, мені несуть на сцену подарунки. Серце моє солодко завмирає. Ах, як це приємно – бути талантом. Я це знаю! Але… Прокляті рими… Прокляті рими… Ліна з пластиліну… Ліна з пластиліну… Як мені не хочеться тепер ходити до школи!»

2

Чого він так зітхає, цей Авель, схожий на сивого журавля? Читає чужого щоденника й тяжко зітхає. Що йому до того чужого щоденника?


«Я боюся йти додому. Страшенно боюся. Це ліжко, на якому померла бабуня… Ці табуретки, на яких стояла труна… Раніше ми з бабунею рідко бачилися. Особливо після того, як мама вийшла за Лєрика. Бабуня тоді дуже засмутилася й уже майже не бувала в нас. За три роки, відколи я переїхала до неї, бабуся стала для мене найріднішою людиною. Перед смертю просила мене не плакати, не побиватися. Сказала: “Це нормально, що помирають старі люди. Такий закон природи. Ще той не народився, хто б не помер. Ти ж у мене розумниця. Бережи себе й будь щасливою. Тоді й моїй душеньці там, на небесах, буде легше”. Але вона ще не була старою. Вона… Я намагаюся… Бути розумницею, не плакати й не побиватися. Але як важко звикати до самотності! Що б я робила, якби не Женька?!

Женька! Мій Женьшень… Я закохалася в нього з першого погляду, як тільки прийшла до цієї школи. Він не такий, як інші. Він… Та хіба можна сказати, за що любиш? А він любив Тоньку. Тонька – відмінниця й староста класу, вона крута й стильна, весела й заводна. Але вони посварилися. Тонька сказала: “Розбитого горщика вже не склеїти”. Женька підтримував мене, коли померла бабуня. А потім… залишився. У мене ніби крила виросли. Я… Боже, якою я була щасливою! Прости, бабуню, що в такі дні я була щасливою!

1 ... 16 17 18 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Квіти на снігу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Квіти на снігу"