Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Коштовний камінь, Андрій Гуляшки 📚 - Українською

Читати книгу - "Коштовний камінь, Андрій Гуляшки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коштовний камінь" автора Андрій Гуляшки. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 48
Перейти на сторінку:
серце заздрістю.

Так він стояв біля вагона, коли раптом, глянувши на циферблат вокзального годинника, помітив, що до відправки поїзда лишилось десять хвилин. Збентежений власною сентиментальністю, він зсунув на потилицю крислатий капелюх і почав лічити своїх підлеглих: не було тільки Андрія.

Досі цей хлопець завжди одним з перших прибував на вокзал. Що це перешкодило йому прийти вчасно? Може, він злякався зробленої дурниці і не сміє показатись на очі колегам? Як же бригада вирушить без нього? Хто буде виконувати його роботу? Адже він найспритніший верхолаз, скоріше за всіх збирає проби? «Мабуть, я переборщив, був надто суворим», подумав Вилю Власев і від думки, що він муситиме викреслити його ім'я у своєму блокноті, посилати телеграму Спиридонову про необхідність взяти на роботу ще одну людину і відводити для неї додаткове місце в блокноті, — відчув, що йому на чолі аж холодний піт виступив.

Перед очима Власева промайнуло вродливе обличчя Папазова. Недбало перекинувши на плече плащ, парторг весело розмовляв з молодою жінкою, що тримала в руці кілька гладіолусів, обгорнутих прозорим папером. Це була висока смуглява жінка з яскраво нафарбованими повними губами; волосся солом'яного кольору спадало їй на похилі плечі.

При інших обставинах Вилю Власев ніколи б не насмілився заговорити з Папазовим у присутності такої жінки (цей тип жінок його лякав), але зараз він взяв його за лікоть, злегка притягнув до себе і стривоженим тоном спитав:

— Де Андрій? Знаєте, що його нема?

Павел Папазов, насупившись, знизав плечима, але тут же опанував себе і вимушено засміявся.

— Познайомся з нашим шефом, — сказав він до своєї супутниці. — Він неабиякий хімік.

— О, дуже приємно! — простягла руку жінка. — Я вас уже знаю, Павел часто розповідав мені про вас.

Вилю Власеву здалося, що вона занадто довго затримала його руку в своїй. Через це, а також від свідомості, що до від'їзду лишились лічені хвилини, він знову облився потом.

— Де цей чоловік, і що за химерні витівки він вигадує! — зітхнув він.

— Смарагдові вигадки, — усміхнувся Папазов. — Юнацькі примхи!

Він запалив цигарку, відкинув сірника і знову повернув лице до жінки. Він ніби хотів сказати розхвильованому чоловіку: «Адже бачиш, що заважаєш мені, чому б тобі не піти до біса!»

Вилю Власев винувато всміхнувся, навіть забувши попрощатися з смуглявою жінкою, що була така уважна й привітна до нього. Він досі відчував дотик її холодних пальців до своєї вологої долоні.

«Ат, хай буде, що буде!» подумав він і вирішив зайти в купе. В ньому ще жевріла надія: от він сяде, повернеться спиною до вікна і, коли вже всі зайдуть у вагон, виявиться, що цей негідник Андрій теж тут.

Як тільки Власев взявся за ручку дверей, до нього підбігла збентежена Олена Рашеєва, лаборантка бригади.

— Товаришу Власев! — задихавшись, зупинила вона його. — Нема товариша Андрєєва!

— А, доброго ранку! — в'їдливо посміхнувся Вилю Власев. — Ти дійсно відкрила Америку.

Дівчина дивилась на нього із змішаним почуттям тривоги й суму.

Це була маленька тендітна дівчина з приємним обличчям, осяяним лагідними блакитними очима. В своєму темно-синьому ситцьовому платті з білим комірцем вона була схожа на гімназистку, що готується до екзаменів на атестат зрілості.

— Що з ним трапилося? — прошепотіла вона, і її очі з страхом і допитливістю зупинились на сердитому обличчі хіміка. — Що ж з ним трапилось? — ще тихше повторила вона, і дві глибокі зморшки лягли біля її тонких губ.

— Хай тільки покажеться мені на очі, я занесу його в список найбільш недисциплінованих! — погрозливо промовив Власев і піднявся у вагон.

Він повернувся спиною до вікна, дістав блокнот, відкрив сторінку на букву «А» і почав чекати. Серце в нього посилено билося. Ось зараз поїзд рушить, і він додасть до характеристики останній запис: «несерйозна людина».

Він чув, як кондуктори запрошували пасажирів займати свої місця, і в коридорі зчинився галас. Марко Маринов, чоловік уже літній, але з усе ще по-дитячому рожевим обличчям, влетів у купе і зразу ж висунувся у вікно.

— Увечері неодмінно одягай светр! — долинав з-за вікна тоненький голосок його дружини. — Чи захопив ти пакетик з содою?

— Так, так! — кивнув Марко. — А ти поливай троянду тільки ввечері, тільки ввечері, чуєш?

— І на ніч не скидай светр! — вела своє жінка.

— Поливай квіти ввечері — це найкраще! — хвилювався Марко. — Або рано-вранці, поки ще не припікає сонце.

Прогудів паровоз.

— З богом, в добрий час! — прозвучав тонкий голосок.

Поїзд рушив. Вилю Власев тяжко зітхнув, підняв голову, щоб глянути на тих, хто сів біля нього. У цю мить мимо дверей купе пройшов Андрій Андрєєв.

Брови в нього були насуплені, він мав такий похмурий вигляд, ніби тільки що вийшов з кабінету зубного лікаря. Свій великий чемодан він тримав легко, ніби дитячу іграшку.

— Товариш Андрєєв! — зіскочила з верхньої полиці Рашеєва. — Ваше місце тут, з нами. Будь ласка!

Вона широко відчинила двері.

— А ми вже думали, що ви запізнитесь, — промовила дівчина.

Андрій ледве повернув голову, і Вилю Власев перехопив його погляд, холодний, каламутний від стриманої муки.

— Дякую, — відповів Андрій. — В сусідньому купе вільніше.

І відійшов. Марко Маринов засміявся:

— Смарагдовий герой! — Діставши з кишені піджака жовту грушу, надкусив і, голосно жуючи, додав: — Таким великим вченим усюди тісно й нудно. Навіщо кличеш його? Хай іде, куди хоче!

Щоки в лаборантки почервоніли, вона гнівно зиркнула на Марка:

— Він же наш товариш, — відповіла вона, і її губи затремтіли, як у дівчинки, що от-от розплачеться. — А ви ставитесь до нього… — Вона

1 ... 16 17 18 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коштовний камінь, Андрій Гуляшки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коштовний камінь, Андрій Гуляшки"