Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Коштовний камінь, Андрій Гуляшки 📚 - Українською

Читати книгу - "Коштовний камінь, Андрій Гуляшки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коштовний камінь" автора Андрій Гуляшки. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 48
Перейти на сторінку:
помовчала. — Ви ставитесь до нього, як до чужого.

— Прошу пробачення, — засміявся Марко Маринов, продовжуючи їсти грушу. — Більш не буду, обіцяю. — Але тут же обурився: — А ти чого втручаєшся в наші справи, перепілко? Я старший за нього років на двадцять і можу говорити те, що хочу. Він мені в сини годиться, і мій обов'язок навести його на розум. Хіба це я чужий йому, — ми ж разом терпіли всі злигодні, а не ти, що тільки вчора прийшла до нас?

— Вибачте! — сказала лаборантка, навіть не глянувши на нього, і замовкла.

Поїзд підходив до станції Подуєнська. Вилю Власев розкрив блокнот на букву «Р», вийняв ручку і доповнив характеристику лаборантки: «З усіх наших працівників Олена Рашеєва найбільш дисциплінована. Вона одна хвилювалась, коли 29.VI цей негідник Андрєєв мало не запізнився на поїзд. Це свідчить, що почуття дисципліни в неї дуже розвинуте».

В сусідньому купе сиділо тільки четверо: Павел Папазов, Ігнат Арсов, Зюмбюлев і Делчо Єнев. Зюмбюлев, як завзятий мисливець, одягнув свій мисливський костюм. Не вистачало тільки патронташа й зеленого капелюха з пером. Картограф був у своєму звичайному одязі — в яскраво-жовтій велюровій куртці і коричньових бархатних брюках.

Парторг і Ігнат Арсов сиділи, нахилившись один до одного, перешіптувались і курили. Зюмбюлев щось розповідав Делчо Єневу про свою мисливську собаку; він гарячився і весь час скуб куценьку, посивілу, клиноподібну борідку. А його співрозмовник думав про лаборантку Рашеєву, складав плани, як перетягти її у своє купе, щоб вона сіла біля нього, і час від часу вставляв свої улюблені слівця: «хто зна», «навряд», «сумніваюсь» — і від цього ще дужче розпалювалось пристрасне красномовство оповідача. У Делчо Єнева була звичка не слухати того, що йому кажуть, а думати про свої справи, раз у раз спокійним голосом повторюючи ці одноманітні репліки.

— Я ж тобі кажу, — запевняв його Зюмбюлев, — що мій Тотка якось приніс мені живу куріпку — спіймав її прямо в гнізді, коли та сиділа на яєчках. Я відпочиваю під кленом, набиваю люльку, аж гульк — Тотка біжить до мене, крутить хвостом, а в зубах у неї тріпоче куріпка. Слово честі! Жива куріпка!

— Хто зна! — хитнув головою картограф.

— Говорю тобі — чесне слово! Була жива.

— Навряд.

Зюмбюлев вступив у третю бригаду недавно, і тому ще не знав звичок Делчо.

— Ти глянь! Не вірить! Невіруючий Хома, та й годі. А навіщо мені брехати? Я так добре все пам'ятаю, ніби це було вчора. Був серпень, так жарко — справжнє пекло, кажу тобі! Я вже підстрелив з десяток куріпок і вже не треба було лазити по чагарниках.

— Хто зна!

— Не було потреби, кажу тобі. Я не такий ненажера. З мене досить і десятка куріпок.

— Сумніваюсь.

З досади, що йому не вірять, Зюмбюлев смикнув свою козлину борідку і нервово знизав плечима. В цей час чиїсь дужі руки відчинили двері. З'явився Андрій.

— Здається, тут є вільне місце, — промовив він.

Павел Папазов струсив попіл з цигарки і привітно посміхнувся.

— Хоч би й не було, ми б для тебе знайшли. Заходь, будь ласка!

Ігнат Арсов зразу скочив з свого місця, допоміг Андрію поставити чемодан у багажник, і благальним глухим тоном запропонував йому сісти біля вікна.

— Тут зручно, — сказав він. — А я не люблю сидіти біля вікна. Піду до товариша Власева. Треба обговорити деякі справи. Добраніч! — і вийшов з купе.

Андрій примостився напроти парторга, дістав цигарку і мовчки закурив.

— Дивлюсь на тебе і дивуюсь, — раптом пожвавішав Делчо Єнев. — Ти ж, здається, спортсмен, а куриш. Як же це так?

— Я давно вже не займаюсь спортом, — відповів Андрій. — Коли грав в «Академіку» — не курив.

— Буде непогано, якщо й тепер кинеш, — порадив Павел Папазов і багатозначно додав: — Тютюн інколи забиває памороки так само, як жадоба слави та сенсації.

— Може, й так! — прошепотів Делчо Єнев, але тут же поспішив погодитись. — Так, так, запаморочує голову, — сказав він і засміявся.

— Це стосується молодих людей, — з притиском промовив Папазов. — Особливо колишніх футболістів.

— Та годі тобі насміхатися! — втрутився Зюмбюлев. — У одних від тютюну, в других від вина, в третіх, — він вказав пальцем на Єнева, — від жінок; у кожного від чогось паморочиться голова. Всі ми однакові, — от що!

— Вибач, але я не піддаюсь жіночому впливу! — обурився Делчо Єнев.

— Та невже? — Зюмбюлев смикнув борідку. — А кому всміхався тільки що, перед ким крутив хвостом, як собака? Хіба я не бачив?

— Усе це дурниці! — Делчо Єнев підняв голову. — Я не такий.

— Так, так! — Зюмбюлев замовк. Але він не міг довго мовчати і, нахилившись, штовхнув Андрія в плече:

— Ти, брат, кажуть, з фантазією. А мені такого й треба. Ану, сядь ближче, я розповім тобі, як моя Тотка принесла мені одного разу живу куріпку.

— А товариш Андрєєв потім розповість тобі, як одного разу наповнив обидві кишені коштовними смарагдами, — підморгнув Делчо.

Андрій поклав цигарку в попільничку, зачинив вікно і повернувся до картографа:

— А потім ти розкажеш, як тебе викинули через вікно на вулицю. Гаразд?

Делчо Єнев зблід і прихилився до спинки дивана.

— Вибач, я пожартував! — промовив він.

Андрій якийсь час постояв мовчки. Обличчя в нього було спокійне, в куточках уст затаїлась сумна посмішка.

— І я пожартував, — сказав він. — Ти даремно злякався.

В купе стало тихо, чути було тільки ритмічний стукіт коліс. За вікном поблискували в клубах паровозного диму іскри і зразу ж зникали в нічній темряві.

1 ... 17 18 19 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коштовний камінь, Андрій Гуляшки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коштовний камінь, Андрій Гуляшки"