Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Лісова пісня, Леся Українка 📚 - Українською

Читати книгу - "Лісова пісня, Леся Українка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лісова пісня" автора Леся Українка. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 24
Перейти на сторінку:
сум­на, безп­ри­віт­на…

Де ж блис­ка­ви­ця бла­кит­на?

 

Килина

(сіпає її за ру­ку)

Геть! Не мо­роч ме­не! Чо­го стоїш?

 

Мавка

(притомніше, відс­ту­па­ючи од две­рей)

Стою та див­лю­ся, які ви щас­ли­ві.

 

Килина

А щоб ти сто­яла у чу­ді та в ди­ві!

 

Мавка змі­няється рап­том у вер­бу з су­хим лис­том та пла­ку­чим гіл­лям.

 

Килина

(оговтавшись від зду­мін­ня, во­ро­жо)

Чи ба! Я в доб­рий час то­бі ска­за­ла!

Ну-ну, те­пер не­дов­го нас­тоїшся!..

 

Хлопчик

(вибігає з ха­ти. До Ки­ли­ни)

Ой ма­мо, де ви-те? Ми їсти хо­чем,

а ба­ба не да­ють!

 

Килина

Ей, од­че­пи­ся!

(Нишком, на­хи­лив­шись до нього.)

Я там під пе­чею пи­ріг схо­ва­ла,-

як ба­ба вий­де до ко­мо­ри,- з’їжте.

 

Хлопчик

Ви-те су­ху вер­бу встро­ми­ли ту­та?

Та й на­що то?

 

Килина

Тобі до всього ді­ло!

 

Хлопчик

Я з неї врі­жу ду­доч­ку!

 

Килина

Про ме­не!

 

Хлопчик ви­рі­зує гіл­ку з вер­би і вер­тається в ха­ту. З лі­су ви­хо­дить Лу­каш, ху­дий, з дов­гим во­лос­сям, без сви­ти, без шап­ки.

 

Килина

(скрикує ра­діс­но, вгле­дів­ши йо­го, але за­раз же до­са­да та­мує їй ра­дість)

Таки явив­ся! Де те­бе но­си­ло

так дов­го?

 

Лукаш

Не пи­тай!

 

Килина

Ще й не пи­тай!

Тягався, во­ло­чив­ся, ли­хо знає

де, по яких сві­тах, та й «не пи­тай»!

Ой люб­чи­ку, не тра ме­ні й пи­та­ти…

Вже десь ота корч­ма стоїть на сві­ті,

що в ній ба­лює до­сі сви­та й шап­ка.

 

Лукаш

Не був я в корч­мі…

 

Килина

Хто, дур­ний, по­ві­рить?

(Заводить.)

Втопила ж я го­ло­воньку на­ві­ки

за сим п’яни­цею!

 

Лукаш

Мовчи! Не скиг­ли!!

 

Килина спи­няється, гля­нув­ши на нього з ост­ра­хом.

 

Ось я те­бе те­пе­ра по­пи­таю!

Де дядьків дуб, що он пеньок стри­мить?

 

Килина

(спочатку зби­лась, але хут­ко стя­ми­лась)

А що ж ми ма­ли ту­та - го­лод їсти?

Прийшли куп­ці, ку­пи­ли, та й уже.

Велике щас­тя - дуб!

 

Лукаш

Таж дядько Лев

зак­ляв­ся не ру­ба­ти.

 

Килина

Дядька Ле­ва

не­ма на сві­ті,- що з йо­го зак­лят­тя?

Хіба ж то ти зак­ляв­ся або я?

Та я б і ці­лий ліс про­да­ти ра­да

або про­те­ре­би­ти,- був би грунт,

як у лю­дей, не ся чор­тівська пу­ща.

Таж тут, як ве­чір,- витк­ну­ти­ся страш­но!

І що нам з то­го лі­су за доб­ро?

Стикаємось по нім, як вов­ку­ла­ки,

ще й справ­ді вов­ку­ла­ка­ми за­виєм!

 

Лукаш

Цить! Цить! Не го­во­ри! Мов­чи!

(В го­ло­сі йо­го чут­но бо­же­вільний жах.)

Ти ка­жеш

про­да­ти ліс… зру­ба­ти… а то­ді вже

не бу­де так… як ти ка­за­ла?

 

Килина

Як?

Що вовк…

 

Лукаш

(затуляє їй ро­та)

Ні, не ка­жи!

 

Килина

(визволившись від нього)

Та бій­ся бо­га!

Ти впив­ся, чи вду­рів, чи хто нав­ро­чив?

Ходи до ха­ти.

 

Лукаш

Зараз… я пі­ду…

от тільки… тільки… ще во­ди нап’юся!

(Стає нав­ко­ліш­ки і п’є з від­ра. По­тім ус­тає і ди­виться за­дум­ли­во по­пе­ред се­бе, не ру­ша­ючи з міс­ця.)

 

Килина

Ну? Що ж ти ду­маєш?

 

Лукаш

Я? Так… не знаю…

(Вагаючись.)

Чи тут ніх­то не був без ме­не?

 

Килина

(шорстко)

Хто ж би

тут бу­ти мав?

 

Лукаш

(спустивши очі)

Не знаю…

 

Килина

(злісно пос­міх­нув­шись)

Ти не знаєш,

то, мо­же, я що знаю.

 

Лукаш

(тривожно)

Ти?

 

Килина

А що ж!

Я ві­даю, ко­го ти до­жи­даєш,

та тільки ба! - шко­да тво­го ждан­ня!

Якщо й бу­ло, то вже в стов­пець піш­ло…

 

Лукаш

Що ти го­во­риш?

 

Килина

Те, що чуєш.

 

Мати

(вибігає з ха­ти і ки­дається з обій­ма­ми до Лу­ка­ша. Він хо­лод­но прий­має те ві­тан­ня)

Сину!..

Ой си­ноньку! Ой що ж я на­бі­ди­лась

з отею відьмою!

 

Лукаш

(здригнувшись)

З якою?

 

Мати

(показує на Ки­ли­ну)

З тею ж!

 

Лукаш

(зневажливо всмі­ха­ючись)

І та вже відьма? - Ба, то вже су­ди­лось

відьомською свек­ру­хою вам бу­ти.

Та хто ж вам ви­нен? Ви ж її хо­ті­ли.

 

Мати

Якби ж я зна­ла, що во­на та­ка

нех­люя, не­ку­кіб­ни­ця!..

 

Килина

(впадає в річ)

Ой го­ре!

Хто б го­во­рив! Уже та­ких відьом,

та­ких нех­люй, як ти, світ не ви­дав!

Ну вже ж і ма­тін­ка, Лу­ка­шу, в те­бе! -

за­лі­зо - й те пе­рег­ри­зе!

 

Лукаш

А ти,

я ба­чу, десь міц­ні­ша від за­лі­за.

 

Килина

Від те­бе до­че­ка­юсь обо­ро­ни!

Такої ма­те­рі та­кий і син!

Якого ж ли­ха брав ме­не? Щоб ту­та

по­мі­ту­ва­но мною?

 

Мати

(до Лу­ка­ша)

Та нев­же ж ти

не ска­жеш їй сту­ли­ти гу­бу? Що ж то,

чи я їй пош­тур­хо­висько якесь?

 

Лукаш

Та дай­те ви ме­ні го­ди­ну чис­ту!

Ви хо­че­те, щоб я не тільки з ха­ти,

а з сві­та геть зій­шов? Біг­ме, зій­ду!

 

Килина

(до ма­те­рі)

А що? Діж­да­лась?

 

Мати

Щоб ти так діж­да­ла

від сво­го си­на!

(Розлючена йде до ха­ти, на по­ро­зі стрі­чається з Ки­ли­ни­ним си­ном, що ви­бі­гає з со­піл­кою в ру­ках.)

Оступися, злид­ню!

(Штурхає хлоп­ця і за­хо­дить в ха­ту, тряс­нув­ши две­ри­ма.)

 

1 ... 16 17 18 ... 24
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лісова пісня, Леся Українка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лісова пісня, Леся Українка"