Читати книгу - "Координати чудес, Шеклі Роберт"

До того ж понурі й грубі. Я знаю, що кажу: в мене були слуги хадрозаври. Вони позбавлені честолюбства, прагнень, прихильності. Півжиття не знають, хто їх годує, і, здається, це їх не обходить. Навіть не дивляться у вічі, коли розмовляють із нами.

— Одначе, вони гарно співають,— зауважив Кармоді.

— О так, співають вони гарно. Деякі з наших кращих виконавців — хадрозаври. І важкі роботи на будівництві, коли за ними приглянути, виконують добре. Звісно, на вигляд вони бридкі, дзьоб як у качки... А в майбутньому з хадрозаврами менше клопоту?

— Ще б пак. Вони вимерли.

— Може, це й на краще,— сказав Борг.— Так, я справді вважаю, що це на краще.

Кармоді й Борг розмовляли кілька годин. Кармоді дізнався ще й про урбаністичні проблеми плазунів. Лісові міста переповнювались, оскільки дедалі більше ящерів покидали село заради благ цивілізації. За останні п'ятдесят років надміру загострилася проблема вуличного руху. Гігантські ящіркові люблять пересуватися з великою швидкістю і дуже пишаються своїми блискавичними рефлексами. Та коли кілька тисяч їх гасає в лісі одночасно, то зіткнення неминучі. Часто бувають тяжкі наслідки: коли дві рептилії вагою по сорок тонн зіткнуться чоло в чоло на швидкості тридцять миль на годину, то зламаний карк — не дивина. Проблеми, звичайно, цим не обмежуються. Перенаселені міста — наслідок демографічного вибуху. Ящіркові в багатьох країнах жили на грані голоду. Хвороби й війни сприяють зменшенню населення, але не в достатній мірі.

— У нас безліч проблем,— скаржився Борг.— Деякі з кращих мислителів упали в розпач. Але я оптиміст за натурою. Ми, плазуни, і раніше зазнавали тяжких часів, проте вистояли. І нові проблеми теж подолаємо, як уже подолали попередні. Я переконаний, що наша раса наділена природною шляхетністю, іскрою розуму, нездоланною життєвістю. Не вірю, що все це щезне. Кармоді кивнув і сказав:

— Ваш народ вистоїть.— Йому нічого іншого не залишилося, як по-джентльменськи збрехати.

— Знаю,— сказав Борг.— Але завжди приємно почути слово підтримки. Щиро вам удячний. А тепер, гадаю, вам треба порозмовляти з вашим приятелем.

— З яким приятелем?

— Я маю на увазі ссавця, що стоїть у вас за спиною,— пояснив Борг.

Кармоді хутенько обернувся і побачив невеличкого товстуна в окулярах, в темному діловому костюмі, з портфелем і парасолькою в лівій руці.

— Містер Кармоді? — запитав товстун.

— Так, я Кармоді.

— Я Сартіс з Бюро Прибуткових Податків. Ну ви й задали нам біганини, містере Кармоді, але від Бюро не сховаєшся.

— У вас тут свої справи,— сказав Борг і вийшов досить нечутно, як на такого великого тиранозавра.

— Дивні у вас друзі,— сказав містер Сартіс, дивлячись услід Боргові.— Але мене це не обходить, хоча ФБР може й зацікавитись. Я тут лише з огляду на вашу податкову заборгованість за 1965 і 1966 роки. У мене в портфелі ордер на затримання — можете переконатися. Моя машина часу припаркована за цим деревом. Пропоную спокійно йти за мною.

— Ні! — відрубав Кармоді.

— Раджу добре подумати,— наполягав податковий інспектор.— Вашу справу можна залагодити так, що й кривди нікому не буде. Але вирішувати слід негайно. Уряд Сполучених Штатів не любить, коли його змушують чекати. Відмова виконувати рішення Верховного Суду...

— Я сказав ні! — вперся Кармоді.— Можете забиратися геть! Я знаю, хто ви такий!

Поза всяким сумнівом, це був його хижак. Та й кого введе в оману таке грубе маскування під інспектора Податкового Бюро. І портфель і парасолька приросли до лівої руки. Риси обличчя правильні, але забули про вуха. А найгірше те, що коліна в нього згиналися назад. Кармоді повернувся і закрокував геть. Хижак з місця не зрушив. Мабуть, він не умів переслідувати. Він завив від голоду й люті. А потім щез. Кармоді не мав часу привітати себе з перемогою, бо за якусь мить він щез також.

РОЗДІЛ 21

— Заходьте, заходьте!

Кармоді тільки очима кліпав. Він уже не вів поважну бесіду з динозавром у крейдовому періоді, а стояв у якійсь невеличкій запорошеній кімнатчині. Від кам'яної підлоги було холодно в ноги. Закіптюжені вікна. Полум'я високих свічок миготить від протягів. За високою конторкою сидів чоловік. Його довгий ніс гостро стирчав на видовженому кощавому обличчі. Глибоко посаджені, запалі очі. На лівій щоці коричнева родима пляма. Тонкі й безкровні губи. Чоловік промовив:

— Мене звати преподобний Клайд Бідл Сітрайт. А ви, звичайно, містер Кармоді, якого так люб'язно відрекомендував нам містер Моделі. Сідайте, будь ласка. Сподіваюся, ваша подорож з планети містера Моделі була приємна?

— Так,— сказав Кармоді сідаючи. Відчував, що поводить себе нечемно, але несподівані переходи зі світу в світ уже дратували його.

— Як ведеться містерові Моделі? — сяючи усмішкою, запитав Сітрайт.

— Незле. А де я?

— Хіба секретар у прийомній вам не пояснив?

— Не бачив я ніякого секретаря! Я навіть не бачив, як потрапив сюди!

— Ай-яй-яй! — скрушно закудкудакав Сітрайт.— Мабуть, прийомна знову випала з фази! Вже з десяток разів ремонтував її, а вона й далі десинхрвнізується. Це й клієнтів дратує, а бідолашному секретареві взагалі непереливки — випадає з фаза і декади тижнями не може потрапити додому, до сім'ї.

— Скрутно йому доводиться,— зіронізував Кармоді, відчуваючи наближення істерики.— Якщо дозволите,— через силу стримуючи свій голос, казав він далі,— то я хотів би дізнатися, що це за місце і як мені звідси дістатися додому?

— Заспокойтеся,— попросив містер Сітрайт.— Може, чашечку чаю? Ні? Так ось, це, як ви зволили висловитися, місце,— Всегалактичне Бюро Координат. Наш статут, якщо маєте бажання ознайомитися, висить на стіні.

— Як я тут опинився,— запитав Кармоді.

Містер Сітрайт посміхнувся і склав докупи кінчики пальців.

— Дуже просто, сер. Коли я отримав листа від містера Моделі, то віддав розпорядження про розшук. Секретар виявив вас на Землі В3444123С22. Це була явно не ваша Земля. Хочу зауважити, що містер Моделі зробив для вас усе, що міг, але координати — не його фах. Тому я взяв на себе сміливість перемістити вас сюди. Та якщо ви маєте бажання повернутися на вищезгадану Землю...

— Ні-ні,— поспішив Кармоді.— Я лиш ніяк не второпаю, куди... тобто ви сказали, що це якась там Служба Координат?

— Всегалактична Служба Координат,— м'яко виправив Сітрайт.

— О-кей! Отже, я не на Землі?

— Звичайно, не на Землі. Або ж, висловлюючись точніше, ви не в жодному з можливих, імовірних, потенційних або темпоральних світів земної конфігурації.

— О-кей, прекрасно! — сказав Кармоді, важко дихаючи.— Тепер, містере Сітрайт, ви самі коли-небудь були на котрійсь із тих Земель?

— Боюся, не мав такої втіхи. Бачите, мої обов'язки змушують мене триматися кабінету, а дозвілля я проводжу в сімейному колі в котеджі біля...

— Так і є! — прорвало Кармоді.— Ви ніколи не були на Землі, самі кажете! Так чому ж тоді, хай йому біс, ви сидите в цій клятій комірчині при свічках та ще й у циліндрі, наче ви з книжки Діккенса? Га? Хоч би що ви казали, я наперед знаю вашу трикляту відповідь! Просто якийсь сучий син підсипав мені наркотиків, і ви самі, довгобразий байстрюче, з вашою вишкіреною мармизою, й увесь цей балаган мені примарились!

Кармоді знесилено гепнувся на стілець, дихаючи мов паровий двигун і переможно позираючи на Сітрайта. Він чекав, що все навкруги розвіється, що всі видива щезнуть, а сам він прокинеться в своєму ліжку у власній квартирі, а може, на дивані у приятеля або нехай уже в лікарняному ліжку. Ніщо не розвіялося, крім переможного настрою Кармоді. Він відчув, що не може нічого второпати, але був надто стомлений, щоб цим перейматися.

— Вже заспокоїлися? — крижаним голосом запитав містер Сітрайт.

— Так, уже заспокоївся,— зітхнув Кармоді.— Вибачте.

— Не турбуйтеся,— спокійно сказав Сітрайт.— Ви перевтомилися, це можна зрозуміти. Одначе, я нічим не зможу допомогти, якщо ви не опануєте себе. Розум може привести вас додому, нестримні емоційні вибухи ні до чого не приведуть.

— Я ще раз прошу вибачення.

— Щодо цієї кімнати, яка вас так налякала, то я обставив її зумисне для вас. Звичайно, доба підібрана наближено — це найбільше, що я встиг за браком часу. І все для того, щоб ви почували себе, як удома.

— Це ви добре придумали,— сказав Кармоді.— Значить, і ваш вигляд...

— Абсолютно точно,— усміхнувся містер Сітрайт.— Я й себе вдекорував, як і кімнату. Це не важко. Невеличкий штришок, багатьом клієнтам подобається.

— Мені також подобається,— запевнив Кармоді.— Тепер, коли я трохи звик, воно й заспокоює.

— Я й хотів, щоб заспокоювало. А щодо вашого припущення, що все вам наснилося... в цьому щось є...

— Тобто?

Містер Сітрайт енергійно закивав головою.

— Як припущення це має безперечні переваги, проте як оцінка вашого становища — не витримує критики.

— Ох! — Кармоді відкинувся на спинку крісла.

— Якщо бути точним,— вів далі Сітрайт,— то між уявними і реальними подіями істотної відмінності не існує. Ваше протиставлення їх — чисто термінологічного характеру. Зрештою, вам нічого не сниться, містере Кармоді. Це я згадав побіжно, задля інформації. Навіть якщо б снилося, то діяти довелося б так само.

— Нічого не розумію,— признався Кармоді.— Але вірю вам на слово, що все відбувається наяву.— Він повагався, потім додав: — Проте одного я ніяк не можу збагнути: чому все таке схоже? Себто Галактичний Центр схожий на Радіо-Сіті, а динозавр Борг розмовляє не як динозавр, і навіть не так, як мав би розмовляти обдарований мовою динозаврі а...

— Будь ласка, не збуджуйтеся!

— Даруйте.

— Ви хочете, щоб я пояснив, чому дійсність така, якою вона є. Але ж на це не існує пояснень. Просто слід навчитися пристосовувати свої упередження до нових фактів. Не сподівайтеся, що реальність пристосовуватиметься до вас,— крім, звісно, рідкісних винятків. Нічого не вдієш, коли трапляються речі дивовижні. І коли звичні — також нічого не вдієш. Я зрозуміло пояснюю?

— Ніби так,— сказав Кармоді.

— Чудово! Так ви певні, що не хочете чаю?

— Дякую. Не хочу.

— Тоді поміркуємо, як вам дістатися додому,— сказав Сітрайт.— У гостях добре, а вдома найкраще, так?

— Звісно, найкраще,— погодився Кармоді.— Це для вас дуже важко, містере Сітрайт?

— Ні, я так не сказав би. Справа, звичайно, складна, вимагає точності і навіть деякого ризику.