Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

Я швидко вислизнула із кухні, щільно прикривши за собою.

У цей час зазвичай відвідувачі починали стікатися в тепло шинку. Поділитись новинами, випити, повечеряти, просто відпочити після роботи. І все починало кипіти, гудіти, оживати. Вибухати емоціями та сміхом. Заїжджий менестрель бив по струнах, виводячи щось тужливе про кохання, або на крайній край про стародавніх героїв і вимерлих давним-давно чудовиськах. По шинку тяглися пари кроку, вина, «гірських сліз», запахи їжі.

Але не сьогодні.

Сьогодні в усьому закладі було зайнято два столики: на першому спав Томмі Качиний ніс, за день уже перекинувши кілька склянок «гірської сльози» і запивши її квасом. Самотній солоний огірок був великодушно помилуваний і тепер приречено чекав на свою подальшу долю, влаштувавшись поверх порожньої склянки.

А за другим столом сиділа... Мелані. Ошатна, нафарбована, з вкладеним у чудовій зачісці з переплетених тоненьких кісок світлим волоссям. У новій теплій сукні, поверх якої була накинута шубка. І… зла, як тисяча драгів. Я кинула швидкий погляд на годинник і мало не застогнала. Пів на сьому. Я вже півгодини як мала бути біля ратуші. Як обіцяла. І забула. Що загалом не дивно, враховуючи, що мені довелося сьогодні пережити. І про що точно не варто розповідати Мелані. Я та Роуз розповіла виключно, щоб вона мала загальне уявлення про наші справи.

Ну що ж. Провинилася - неси відповідальність, Трісс. І з цією думкою я рушила до столика, за яким сиділа єдина моя подруга.

- Вибач, - відразу ж вибачилася я, сідаючи навпроти. - Божевільний день був. Закрутилася.

- І не готова взагалі жодного разу, - зробила висновок Мелані, навіть не намагаючись придушити розчароване зітхання. - Я так і знала, що так буде.

Мені дуже хотілося їй сказати, що чесно планувала виконати обіцянку. Але всі слова виглядатимуть брехнею та спробою виправдатися. А я за сьогодні і так дуже багато виправдовувалася.

– Я, мабуть, не піду нікуди…

- Та зараз! І не мрій, – гаркнула Мелані, її очі спалахнули, а щоки зашарілися. І вже звертаючись до господаря заїжджого двору, запитала: - Льєре Кларенсе, можна нам десь сховатися, щоб привести себе трохи в порядок? Будь ласка!

Боги, коли вона так дивилася, їй не дивлячись ставила найвищі бали найсуворіші викладачі. Перед нею, здавалося, схилилися б навіть гори, розступилися моря. А льєр Кларенс був лише людиною. Чоловіком.

- Звичайно. Там переодягайтеся, - кивнувши на двері порожньої через відсутність торгових караванів підсобки, дозволив льєр Кларенс.

При цьому посмішка освітила суворе обличчя колишнього найманця. І навіть шрам від скроні до підборіддя вже так не лякав. Або я вже просто звикла до нього. Адже раніше варто було йому тільки глянути в мій бік і мене охоплював нічим не виправданий страх.

- Ходімо, часу мало зовсім. Я все взяла з собою, - на ходу ставила мене до відома Мел. - І сукню, і косметику. Зараз трохи прикрасимо тебе і вразимо всіх. Етклонер упаде в твої руки, як стигле яблуко.

- Тяжкий він для мене, - похмуро пробурчала я. – Та й не люблю яблука.

Згадка мого першого захоплення знатно зіпсувала і без того не найкращий настрій. І від Мел це не сховалося.

- Не хочеш Етклонера? Ну тоді вразимо Сенера. Правда, він і так тобою вбитий давно і наповал.

- Не вигадуй, - відмахнулась я, буквально влетівши в підсобку слідом за Мел і прикривши за собою двері.

У приміщенні було не дуже світло через вже майже спорожнілий магічний кристал, але Мел це не зупинило. Та її імперська армія не зупинила б, якби моя подруга задавалася метою. Вона клацнула пальцями, збираючи магію світла у невеликий пульсар, що мерехтів у такт ударам її серця.

Швидко вихопивши з сумки сукню, скомандувала переодягатися. Дуже хотілося обуритися, але подруга нагородила мене таким поглядом, що стало зрозумілим – буде скандал. А на скандали у мене вже сили не було. Все одно доб'ється того, чого хоче.

– Це подарунок від мами. На подяку за твою допомогу мені з навчанням, – пояснила мені подруга. - Вона сама вишивала і образиться, якщо ти відмовишся. А я дуже люблю, коли кривдять мою маму.

- Дякую, - сказала я, відчуваючи щиру вдячність і збентеження одночасно.

І почала переодягатися. Сукня була не чудернацькою, звичайною теплою вовняною, темно-синього кольору, але поясок зі срібною пряжкою і вишивка по ліфу робили її ошатним. Мірки, мабуть, знімали з Мелані. І навіть добре, що Мел була вищою, так поділ здавався довшим і приховував не дуже парадні осінні чобітки.

– Ну, непогано, – окинувши мене критичним поглядом, уклала подруга і, жестом вказавши мені на мішок з якоюсь крупою, веліла: – Сідай, – і одразу дістала з сумки косметику. - Сильно прикрашати не будемо. Ледве очі сурмою і губи червоним. Ти й так гарна.

Я не стала говорити, що не така вже я красуня. Ось Роуз справді була дуже гарною, та й зараз приковувала погляд. А я так… але, я вже говорила, що з Мел сперечатися немає жодного сенсу? Ось я й не стала.

- Чудово, - оцінила результат власної праці Мелані і стягнула стрічку, якою я зав'язувала волосся в хитрий пучок, спочатку зав'язуючи у високий хвіст, а потім накручуючи волосся на стрічку, щоб закріпити біля самої голови.