Читати книгу - "Відтепер я – твій меч, Гжендович"

— Вибач, Азіте, я слова не дотримаю. Я підніму меч у цій битві, — Садар прикро сплюнув і, підскочивши до Разящого, забрав з його руки ефес дворучника, мимоволі морщачись від великої ваги зброї.

- Пане?

— Потім… Ну що, тепер битимемося за моїми правилами? — принц обвів поглядом хижим задоволеним поглядом, що приходять у себе від шоку воїнів, посміхаючись ще кровожерніше, ніж раніше. Різким помахом руки над майданчиком бою розвіявся порошок. Вдихнувши отрути, коні побризкали, ті, що були ближче до принца, — понесли, добряче зменшивши кількість суперників сидеримця. Ті, що залишилися, були змушені поспішати, оскільки на тваринах сидіти стало неможливо, не те щоб битися. Не минула доля солодкої отрути та солдатів. Дивлячись на розгублені обличчя, Садар вишкірився переможно.

- Що? То не вмієте? Тримайте!

Білий шквал увірвався в ряди рагардців, що змішалися, якщо не швидкістю ударів, то міццю великовагової стали круша ворогів. Стан такого збудження став для принца майже рідним, а ось рагардці виявились не готовими до зміни обстановки... і власним станом. Чи то командир першим відчув слабкість післядії саккара, що накочується, чи то додумав раніше, ніж це сталося. Вклавши всю силу у випад, він ставив меч сидеримця, прийнявши його на лезо свого палаша, насилу утримуючи. Все ж таки удар Садара був набагато легшим, ніж удар Азіта, сталь витримала.

— Зупинись, Садаре Сидеримський, ми підемо. Перемога за тобою, хоч благородством воїна ти й не відрізняєшся, — натужно процідив крізь зуби житель півночі, дивлячись у вічі принцові і переводячи погляд за його спину. Садар не побачив, не озирнувся, але здогадався — там замаячили блакитні плащі його хлопчаків.

— Зеліку, ось засранець, — прошепотів тихо принц, прибрав меч і промовив уголос: — Я приймаю вашу поразку, йдіть.

Якби тоді командир рагардцев знав, що принц ледве утримує важкий дворучник у руках, то продовжив би бій і здобув перемогу. Якби знав, що мадеран, що з'явився, — лише жменька недосвідчених молодиків, то не відступив би, незважаючи на те, що його воїни перебували в досить жалюгідному стані через порошку. Але він про це навіть не здогадувався, і коли під'їхали мадерани, загін уже зірвався з місця, кинувши все й забираючись у бік кордону, фактично рятуючись втечею. Садар переможно посміхаючись, підійшов до Азіта, простягаючи руку, допомагаючи підвестися.

- Вбий мене. Або кинь, і я сам помру, - Роззяв відвів погляд, і руки не подав.

- Про що ти говориш? - здивувався принц.

— Я зламаний меч. Навіщо тобі такий? Зламану зброю викидають.

Садар простежив поглядом за тим, куди дивиться Азіт, і зрозумів, що нога в нього сильно пошкоджена — надто неприродно вона згиналася.

- Дурень. Якщо меч хороший, то його віддають у перековку, і він стає лише сильнішим від цього. І поки я твій власник – мені вирішувати твою долю! — у голосі знову продзвеніла сталь, як і тоді, коли Садар розмовляв з імператором. Різким, не терплячим заперечень жестом, принц простяг руку Азіту ще раз, упіймав альбіноса за кисть і смикнув на себе, змушуючи підвестися з землі. Якби Разящий міг прочитати думки свого пана, то здивувався б, наскільки химерно і багатослівно той докоряє "самолюбленого хлопчика, що має несусвітні дурниці, що не мають нічого спільного з військовою честю і поняттям зброї".

Вражаючий дивився на принца, але на ноги підвівся. На одну ногу, другу підібгав, сперся на плече Садара і пострибав назустріч мадеранам, захоплений своїм паном.

— Огляньте коня Азіта і зловіть мого. А з тобою, Зелик, я окремо поговорю, — хоч принц і намагався виглядати суворим, але променився як дитина, святкуючи перемогу. Все ж таки йому вдалося задумане, хоч саме такого розвороту подій він і не планував. Хлопчаки ж і зовсім захоплено вирячилися на свого командира — хай і не весь бій, але його фінал вони бачили. Не знаючи подробиць, вони закономірно визнали Садара героєм. Зелик світився усмішкою так, ніби це він кинув рагардців у втечу. Ніхто не став вважати втрат ворога: чи так важливо, що вбито лише півтора десятка, якщо все військо втекло?

— Жеребець живий… і так само страшний, — промовив один із хлопчиків, що оглядає вороного, — Рана глибока, але не смертельна, на ноги встав, а значить — до міста дійде. Але везти точно поки що нікого не зможе.

— Тому й сказав, щоб упіймали мого коня. Чи повторити? — проте повторення не знадобилося: тварина вже вела до принца.

- Сідай, - скомандував Садар, допомагаючи Азіту забратися в сідло.

— Вона не витримає нас двох, — спробував протестувати Разящий.

— А двох і не треба, — відповів принц, взяв коня під вуздечки і попрямував у бік Лігідеї, всім своїм виглядом показуючи решті, що тут їм більше нічого робити.

Столиця Анаториса зустріла Садара і загін відчиненими воротами. Не викликало сумнівів те, що доглядачі правителя Західного Мадерека вже встигли донести про результати битви. Глава особисто зустрічав переможців, окинувши здивованим поглядом хлопчаків, які, судячи з чистих мундирів, у битві справді не брали участі. Принц і Разящий же всім своїм виглядом говорили про інше.

— Схоже, ви вмієте тримати слово, Садаре Сидеримський, — голова шанобливо схилив голову, вшановуючи переможців.

— Сподіваюся, те саме можна сказати і про вас, — не менш шанобливо відповів принц і додав: — Лікаря Азіту. Та й його коневі догляд не завадить.

Розділ десятий

— Вважаєш, вчинив гідно?

— Питання гідності та честі дуже слизьке і неоднозначне, коли йдеться про владу.

— Хіба ці поняття вирізняються, і це виправдовує тебе?

— Ти міркуєш, як воїн, і як воїн я був нечесний. Але я дивлюся на це як володар. І якщо мені для своєї країни доведеться поступитися честю та гідністю, вдатися до брехні та підступності — я це зроблю.

— Це означає бути государем?

- Саме. Радіти про свою країну, про свій народ — понад усілякі особисті чесноти. Важливо не засіб, важливий результат.

Лікар. З ним постала проблема. Жодні накази, ніякий страх перед імперією не могли змусити лікарів Лігідеї доторкнутися до альбіносу. До того ж Азіт зовсім не заперечував того, що в живих такий сміливець не залишиться. Садар сердився, лаяв усіх і вся, але зрештою змирився.

— Слухай, лікарю, я сам все зроблю, тільки кажи — що.

Так і