Читати книгу - "Тільки ми, Ліка Радош"

Аліна

Те, що Стас зустрів мене після іспиту, стало сюрпризом. Спочатку була спантеличена. Але скоро взяла себе в руки. І змусила себе повірити в цю мою реальність. Що він є в моєму житті. І що нарешті з'явився хлопець, що мені подобається і наші почуття є взаємними. В крайньому разі, він так говорить.

Все-таки, часто з'являються сумніви в правдивості його слів. Все задаюся питанням: що він в мені знайшов? Але коли дивиться на мене так, з ніжністю, захопленням. Коли посміхається мені. Всі побоювання зникають. І просто лечу до нього, ніби той метелик на світло.

Перегляд фільму мені дався важко. Хто б запитав, про що він? Відповісти я не змогла. Постійно думки кудись розліталися. То згадувала, як смішно і не гарно поводилась з Стасом, коли на прості слова реагувала, як на неприкриту образу.

І це дивне відчуття провини, що втлумачила мені в голову Оксана, що з появою Станіслава в моєму житті, я про неї забула. Почала задумуватись чи так все. Чому зразу не поділилася з подругою новиною? Ховала наші відносини від неї? Чи справді не впевнена в діях і словах хлопця? Чи просто не впевнена в тому, що подруга порадіє за мене?

Та ми з Оксаною дружимо ще зі школи. Завжди були разом. Завжди підтримували одна одну. І ми завжди розуміли і сприймали одне одного такими як є. Я завжди бачила її стервозність, для мене це не є новиною, ні її гострий язик, ні прямолінійність, ні сарказм, в якому вона часто топить інших. Така вона є. Можливо тому і дружимо стільки років, бо прекрасно підходимо одна одній, як вогонь і вода, не даємо одній стихії повністю заволодіти нами. Де потрібно я її стримую. Де потрібно вона мене попхає в перед, за руку потягне.

І справді. Її поведінка нічим не відрізнялась, від того як поводить Оксана себе завжди. І ці тижні, поки я приховувала свої стосунки з Стасом, подруга була така як завжди. Нічого нового. А я – навпаки. Те, що не розповіла їй нічого, не похвалилась, не поділилась хвилюваннями, було незвичним. Ніколи не мала від неї ніяких секретів.

Навіть, те що Оксана запросила мене до компанії з своїм хлопцем показувало, що не забула про мене. Що хоче проводити зі мною час. І мабуть, їй було не приємно чути, що я весь цей час спілкувалась з хлопцем, а їй нічого не розповіла.

І добре. Що ми з Стасом вирішили таки посидіти разом з Ксенею та її Сергієм. Все ж, якщо Станіслав дійсно хоче бути зі мною, то повинен знати моїх друзів.

Це була одна сторона в яку бігли мої думки. Іншою був сам хлопець, що сидів поруч. І своїми рухами, доторками, поцілунками не давав зосередитись на фільмі. Постійно шепотів мені якісь дурниці на вухо, коментуючи сцени картини. Хоча думаю просто спостерігав мою реакцію.

Мені приємна його увага. Попри те, що спочатку ніяковіла. Намагалася забрати його долоні з своїх колін і змусити поводити себе пристойно. Вже на середині стрічки забула про всі настанови, які роками вбивають матері своїм дочкам, про те, як себе потрібно поводити з молодиками. І згодом просто почала насолоджуватися тими пестощами, що дозволяв собі хлопець. Сміливо відповідала на поцілунки і не противилась обіймам. Хоча, як на мене, так сидіти було досить не зручно. Та не мені судити.

Покидали зал кінотеатру в гарному настрої. З кожною зустріччю стаємо ближчими. Зникає відчуженість та напруга. З кожною проведеною годиною разом пізнаємо одне одного краще. Бо попри взаємну симпатію ми зовсім незнайомі люди. А я з тих, хто важко відкриваються стороннім. Та до Стаса тягне так, що разом з ним скорочую шлях семимильними кроками. І кожного разу він наближається все ближче і стає для мене дорожчим. Це лякає і заворожує водночас.

Ніколи і ні до кого мене не тягнуло так, як до Станіслава. Що прокидаюся з думками про нього і засипаю. Ніхто не знає скільки сил мені коштувало скласти цю сесію відмінно, бо кожного разу коли сідала за підручники мої думки втікали від справ, і повертались до розмов із хлопцем. Він заполонив кожний куточок в моєму житті, в моїх думках, в планах про майбутнє.

Проте, моя невпевненість в собі змушувала думати, що сьогоднішнє щастя надто крихке, що його так легко зруйнувати. І, мабуть, тому і не поспішала ділитися ним ні з ким. Ні Оксані вчасно не розповіла, ні батькам, навіть, не натякнула, що у мене з'явився хлопець.

- Про що задумалась, маленька? – запитує Стас, коли ми неспішно крокуємо центральною вулицею міста.

- Та так ні про що конкретно. – замовчую свої думки. А що можу сказати?

- Так загадкова! – продовжує кепкувати з мене.

- Та ось думаю, що варто зайти додому переодягнутись перед тим, як йти на в те арткафе. – все-таки видаю одну думку.

- Як на мене, ти і так класно виглядаєш. – випалює Стас.

І я йому вірю. Він так дивиться на мене, наче я справді красуня. Проте, я часто дивлюся в дзеркало і не ігнорую реальність. А вона така, що зранку я одягалась, щоб скласти іспит. І в цьому краще не йти відпочивати ввечері. Видно мій скептичний погляд Станіслав зрозумів правильно.

- Ну добре. Давай тоді проведу тебе! Часу ще багато.

Часу справді досить. Ми домовились зустрітися в центрі міста біля міської Ратуші, на сьому годину вечора. То ж зараз близько чотирьох годин вільних.

- Веди. Тільки зразу попереджаю – запрошувати тебе до квартири не буду. – швидко тараторю я, і намагаюся, щоб моя відповідь звучала жартом.