Читати книгу - "Лавандовий грудень, Горова Ольга"

– Дуже, – зізналася відверто.

 Закинула голову і впевнено, з веселощами зустріла його погляд. Не приховувала ані своїх емоцій, ані настрою.

– Мені дуже сподобалося, Женю. І фільм, і вечеря, і компанія – чудові. У мене дуже давно не було такого приємного вечора, – щиро відповіла Міла.

 І взяла його під лікоть. Хоч сніг і не валив, але сипав достатньо, щоб покрити плитку широких сходів. Було страшно послизнутись.

 Він прямо-таки почав випромінювати задоволення і гордість після її слів. Але гарну. Правильну. Зовсім не гординю. Не зарозумілість. А як вона сама нещодавно з подарунками.

– Я дуже цьому радий, – так само чесно відповів Женя.

 Накрив її пальці своєю долонею, так повернувшись, щоб Мілі було зручніше за нього триматися. Зігнув свою руку, переносячи баланс їхньої рівноваги на себе.

– І – взаємно, я теж отримав величезне задоволення. Дякую тобі за цей вечір.

Вони посміхнулися один одному, подавшись у бік стоянки.

– Навіть при тому, що я не фанат фантастики, фільм добрий. Вони не переборщили з цим. І кінець непогано вивернули, – поділився він своїми враженнями.

– Так, був момент, коли я стала сумніватися, – Міла хмикнула. – Але вони це довели. Мені сподобалося, і... Ой!

 Вона не встигла домовитись, що їй ще сподобалося. Варто було на мить відвернутися і нога поїхала на замерзлій калюжі, яку обидва не помітили через пухкий сніг, що присипав лід.

– Тримаю! – впевнено підхопив її Євген, спритно обернувшись і обхопивши для надійності другою рукою за талію. – Все в порядку? – нахилився трохи ближче до її обличчя.

 Міла, яка вже й сама вчепилася в його пальто, трохи нервово засміялася. Кивнула, теж скинула голову, щоб дивитися на нього.

– Дякую, – видихнула. – Вже стабілізувалася.

 Він усміхнувся. Але не відсторонився. Подивився у вічі. А потім його погляд почав «блукати», ніби обводив її риси.

– Це добре, – Женя все ще обхоплював її двома руками.

 І обличчя його таке близьке. А очі такі... Знову «ой!». Але вже з іншим наголосом та підтекстом. І обпалюють Мілу своїм поглядом, спрямованим на її губи. Його долоня стискає її руку, що вчепилася в лацкан пальто Жені мертвою хваткою. І від його пальців – їй спекотно.

– А ось я у своїй стабільності не впевнений, – раптом зауважив Женя голосом, який став нижче октави на три. Нахилився ще ближче до неї.

 Його руки обійняли її сильніше на мить. І відразу «зменшили» натиск, вольовим зусиллям. Впадало в очі, що він намагається трохи здати назад. А між бровами складка залягла, видаючи бурю емоцій, відлуння яких вона і в погляді його бачила; які відчула у всьому його тілі, зараз щільно притисненому до неї. Але водночас, загрози від нього ніякої не вловлювала, Міла відчувала тільки все те ж бентежне збудження. І якесь обережне захоплення. Ледь полохливе, проте радісне.

– Міло, я сильно злякаю тебе, якщо поцілую зараз? — щиро здивувавши її своєю силою волі та щирістю, тихо запитав Женя, все ж не піддаючись поки що їхній спільній напрузі.

– Ні. Думаю, не сильно, – так само тихо прошепотіла вона.

 Трохи менш впевнено, ніж казав Женя. Але все ж таки, з бажанням. Він же у відповідь на це кривувато посміхнувся. На обличчі Євгена відбилася явна боротьба емоцій, дозволивши Мілі на мить відчути цілий вихор того, що чоловік поряд із нею зараз відчував. Від цього гаряче тремтіння по її спині пройшло.

 А Міла заворожено дивилася йому в очі, не в змозі відвести погляд. Ніби він зачарував її. Сама трохи вперед потяглася, коли Женя ще більше опустив голову, і обережно, дуже ніжно притулився своїм ротом до її губ.

 Добре! Так неймовірно здорово!

 Гаряче стало. Спекотно навіть. Забула вже про холодний вітер. Не відчувала його. Вся її сутність на цьому поцілунку, на дотику губ Жені зосередилася.

 Ніжно так, наче вершки по губах, та сама карамель, яку вона настільки любить, по язику розтікається шовком. У горло, у голову б'є. Ніжно. М'яко. Усі його дії цими словами описати можна. Але їй дуже подобалося. І при цьому, як струмом по нервах, пробігає лоскітними, дражливими розрядами.

 А обіймав її Женя міцно, та при цьому ніби давав зрозуміти, що Міла може відступити та відійти будь-якої миті. Має право зробити вибір. І це паморочило їй голову ще більше!

 Напевно, саме тому Міла пристала навпочіпки, подалась уперед і відповіла на його поцілунок. Весь вечір хотілося!

– О-хо-хо, – видихнув Євген, відірвавшись від її губ, коли в обох повітря закінчилося. – Стабільності в мені, здається, ні краплі не залишилося, – посміхнувшись одними куточками губ, він обережно поцілував її ще раз.

Коротко, але міцно притулився до губ.

– Думаю, нам треба таки до машини дійти. Хоч мені зараз і спекотно, але на морозі стояти – не справа, – не роблячи, проте, жодної спроби зрушити з місця, додав він.

Тільки обіймав так само міцно. І їй у його обіймах добре було. Комфортно. Тепло дуже. І затишно, і бентежно до тремтіння одночасно.

– Треба, – погодилася вона, навіть не розплющивши очі, які закрила десь на початку поцілунку. Опустила голову йому на плече, як вбирала усі ці незвичні та нові відчуття.

 Женя, мабуть, зрозумів її стан. Усміхнувся дужче. І взяв на себе перший крок, рішуче зрушивши їх із місця.

– Ходімо, Міло. Хочу тебе додому здоровою доставити. Гріх псувати застудою такий чудовий вечір, – на ходу помітив він, примудрившись при цьому поцілувати її в вилицю.

– Точно, хворіти мені ніколи, величезне замовлення ще для тебе робити, – усміхнулася і Міла.