Читати книгу - "Лавандовий грудень, Горова Ольга"

Складно було не помітити, що Мілу певною мірою насторожувала компанія чоловіків поряд. Не конкретно його, ні. Та й не скажеш, що вона цуралася чи уникала спілкування. Просто так трималася, наче ні-ні, а чекала на якусь каверзу. Це ставало помітно у виразі її очей, варто було вступити в межі «зони комфорту», відчувалося в якійсь напруженості пози та нервовості рухів, які вона сама, здається, не помічала.

Женя не хотів лякати її, ото вже напевно! Він щиро насолоджувався їх спілкуванням і дійсно бажав би, щоб і вона відчувала в його присутності тільки приємні емоції. Звичайно, здогади через таку її реакцію з'явилися, але він вирішив поки не ставити запитань. І сам не дурень, розумів, що подібна поведінка, швидше за все, обґрунтована чимось далеко неприємним з її минулого. А копирсатись у старій травмі в нього не було бажання. Це точно не слід робити на першому побаченні. Та й опісля теж. Буде в Мили бажання, вона йому сама розповість. Він так точно взагалі не хотів би, щоб хтось нахрапом намагався залізти до нього в душу. Навіть якби ця людина дуже подобалася. А Євген сподівався, що він Мілі подобається. Тому, що вона йому аж надто до душі припала. 

Дівчина йому тільки-но двері ввечері відчинила, а він, ще не зайшовши до квартири, вже зрозумів, що все серйозно. Жартами тут і не пахне. Не з його боку, принаймні.

У Кирила, старого його друга та партнера, донька була, вони недавно чотири роки їй відзначали. Женька дівчинці хрещеним батьком доводився. І на замовлення іменинниці, він подарував Ніколь книгу про ельфів і фей, від яких та шаленіла з того часу, як мультики почала дивитися. Женька цю книгу по всіх магазинах міста шукав, скрізь вона «на замовлення» висіла, а він в останній момент схаменувся, як завжди. Але ж знайшов-таки, вполював. Книга була з колекційних, важка, з величезними ілюстраціями, що зображали тих самих ельфів та фей.

Так ось, на нього Міла колись подивилася ввечері, з самого порога, він про цих фей-ельфів і згадав. Чарівна жінка якась. Адже ясно, що вони однолітки. Ну, може, рік-два різниці є, максимум. А Міла якось так відкрито на світ дивиться, немов та сама хрещениця Женьки, хоч і не дитина вже. Ну точно фея чи ельф! Очі величезні, розплющені, блакитні, кілька разів йому навіть здалося, що фіалкові майже. Вії довжелезні, цей погляд ще більш чарівним роблять. Якимось довірливим і  дуже мудрим водночас. І добрим. А волосся... Розпатлане та трохи кучеряве, що вибивалося з хвостика або пучка всі ті рази, які він її бачив. Ще на тій заправці під снігом звернув на це увагу. Тоді вперше про "фею" і подумав. Дуже вже по-казковому виглядала ця, явно розгублена і збентежена дівчина тоді. Їй хотілося допомогти.

Власне, за ці три дні, що вони зустрічалися раз у раз, він у принципі помітив цікаву особливість – поряд з Мілою хотілося стати кращим. Бути героєм у її очах. Лицарем. Стати гідним тієї віри в доброту та казку, яка просто виблискувала у її погляді. Принаймні з ним усе сталося саме так.

Але при цьому і не з категорії «вічних дівчаток», які тільки й чекають, що хтось прийде та розв'яже їхні проблеми купою. Ті, що насправді самі ні до чого не спроможні, тільки до того, щоб нові й нові складнощі для самих себе й створювати. Ні, Міла не була такою. Щобільше, йому вже кілька проблем вирішила, хоч Женя й не просив. Та й судячи з того, що переїхала з рідного міста до столиці зовсім не у студентському віці, коли нове життя почати найпростіше, вміла тримати удари долі та не опускала руки. Готова була самостійно змінювати своє життя. І це теж до себе привертало.

І ось через всі ці особливості поведінки, які помітив у ній, дечого не міг зрозуміти, хоч і не був дурнем начебто. Чесно кажучи, Євген не міг уявити, як можна допустити хоча б черствість, не кажучи вже про жорсткість чи жорстокість щодо такої людини? Хто міг би її образити?!

Проте хтось-таки образив. Можливо, той чоловік, який залишився в минулому.

Тому, розуміючи це все, Женя і не поспішав, попри те, що його ця жінка не залишила байдужим. В усіх сенсах.

Йому з тієї заправки її хотілося поцілувати, зібрати сніжинки руками з волосся; зловити те пустотливе дихання, з яким Міла сніг на ґанку кафе ловила губами. Що вже казати про момент, коли вона йому двері відчинила? І потім, біля її робочого столу... Мила будила в ньому все справді чоловіче. У тому числі яскраве бажання. Такий порив тіла, від інтенсивності якого він і відвик останніми роками. Але те саме прагнення, навіть якась потреба поводити себе по-лицарськи, переважували суто тілесні пориви. Хотілося бути гідним, не зруйнувати те найтонше й ефемерне, що оточувало цю жінку чарівною аурою. Знову на думку спадали тільки рядки з книги, яку Женя і читав хрещениці, про чарівний пилок з крил феї, що дозволяє літати будь-кому. Ось і навколо Мили ніби хмара такого пилку в повітрі кружляла, зачіпаючи будь-кого, хто поруч опинявся. І його накрило вище маківки!

Він після моторошно-виснажливого дня в офісі, після купи проблем з банком, що затримував їх платежі та поставив під загрозу термін виплати авансу співробітникам (чого ніхто, ясна річ, не любить), розслабився так, ніби пару днів за містом провів! І все – лише через дві години в її компанії під хорошу вечерю та фільм, що не напружує. Тихо і спокійно.

 І так було добре, так правильно відчувалося це все! Порівняти навіть нема з чим. Ось просто все доречно і крапка.

 Навіть досить виражене фізичне бажання не напружувало, дарма що він давно не шукав ні з ким зустрічі. Йому в цей момент і це правильно сприймалося. Як передчуття чогось. Давно забуте очікування свята, немов у дитинстві… Коли на Новий рік чекаєш ще з початку грудня, починаючи загадувати про себе бажання з першим снігом. Так і тут. Він просто від того, що тримав її за руку весь вечір – колосальне задоволення отримував.

 І не пацан, начебто. І стосунки до того були. І у шлюбі встиг побувати. А так почував себе з нею, ніби вперше по-серйозному з жінкою щось мати захотів.