Читати книгу - "Лавандовий грудень, Горова Ольга"

Адже закортіло, що характерно. Всупереч короткому знайомству, насправді. Не дуже ще й собі зміг би сформулювати словами ті наміри, мабуть. Але достеменно знав, що хоче продовжувати це спілкування. І однозначно дати їй зрозуміти, що не збирається зупинитися на фазі замовник-виконавець. Мало того, для нього ці подарунки (хоч і класні, не посперечаєшся, вона мала талант до цієї справи), неважливими стали. Після цього вечора він охоче відмовився б від подарунків, стань раптом питання вибору спілкування з Мілою на противагу їхнім «робочим» стосункам. Особливо після того, як наважився поцілувати її.

Із самого початку вечора цього хотів. Ледве утримувався. Але та сама настороженість жінки, здається, і нею самою не до кінця усвідомлена, допомагала тримати себе в руках. Поки не глянув у її очі на парковці, доки не притиснув до себе всім тілом, не дозволяючи впасти на льоду. Ось у той момент він справді забув і про весь свій досвід, і про всіх, кого раніше цілував у своєму житті. Найважливішим став лише комфорт жінки поряд із ним. І саме цей поцілунок. Напевно, вперше він саме цим дійством насолоджувався: цілунком, її невпевненими спочатку, а потім сміливішими обіймами, кожним моментом і відчуттям! При цьому ніби й розуміючи, що дуже багато можливо після, але поспішати та «гнати коней» сенсу немає, краще смакувати кожну секунду. Чи то мудріший став із віком?

Навіть повернувшись до себе після того, як провів Мілу до дому, все ще відчував себе добре відпочившим та з піднесеним настроєм. Хоч і обійшовся при прощанні лише одним довгим поцілунком. І він розумів, що не варто ще поспішати, та й Міла не подавала жодних натяків, наче готова на щось більше.