Читати книгу - "Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм"

Парламентські дебати не оприявнили великих розбіжностей у поглядах. Щоправда, від запропонованої комітетом суми було віднято дві сотні мільйонів марок — проти чого виступали праві партії. Але головне, що й ліві, здавалося, нарешті збагнули: в наявному становищі вже не можна нехтувати потребами оборонного відомства. Цей підсумок дуже мене потішив. У ньому я бачив свідчення того, що мої зусилля знайшли розуміння в усіх парламентських фракціях. Одностайність в оборонних питаннях давала надію на майбутнє.

Затверджуючи програму основних закупівель, парламент ухвалив принципове рішення: за кордон можна давати лише ті замовлення, яких не здатна виконати вітчизняна промисловість. Хоча це застереження й було зрозумілим з погляду розбудови й поступу вітчизняної промисловості, але, ніде правди діти, матеріально-технічна база оборонного відомства перебувала б у кращому стані напередодні війни, якби робилося більше закупівель за кордоном. Ще до того як промислові підприємства могли бодай подумати про те, щоб розпочати виробництво, вони мусили придбати потрібне обладнання, поповнити свої машинне устаткування тощо. Підготовка до заводського виробництва спеціальних матеріально-технічних засобів забирала чимало часу, навіть роки. Таким чином, вітчизняну промисловість не можна звинуватити в тому, що вона не встигла постачити пристойну кількість матеріальних засобів до початку війни. Проміжок часу був закоротким.

Одне з питань, які я в той час поставив на обговорення в Раді оборони, полягало у вивезенні центральних установ з Гельсінкі в разі війни. Це стосувалося насамперед Державної ради, парламенту й таких центральних органів, діяльність яких конче потрібна для життя й оборони держави. Столиця розташовувалася в настільки небезпечному місці, що годі було й подумати, щоб функціонування зазначених органів тривало безперешкодно в розпалі війни. Питання евакуації впливало на плани, що стосувалися організації захисту від нападів з повітря, створення мережі зв’язку і т. ін., а отже, становило вельми складну проблему, яка потребувала ґрунтовної підготовчої роботи. У листі, в якому було викладено військові аспекти, важливі для розв’язання цього питання, Рада оборони звернулася до президента республіки з проханням, щоб уряд негайно розглянув справу. Попри те що я й усно неодноразово вимагав швидких дій, за рік по тому не з’явилося нічого, крім деяких пропозицій загального характеру. Початок війни цілковито заскочив центральні органи, розташовані у столиці, і спричинив, хоча й лише на трохи, багато сум’яття, якому можна б було запобігти вчасними заходами і яке могло мати далекосяжні наслідки, якби російська авіація перебувала в належному стані.

Аналіз асигнувань на 1938 рік засвідчив, що частка оборонного відомства в державному бюджеті неабияк зросла. 1937 року вона становила лише 16 %, а тепер — 23 %. Коли настала черга бюджету на 1939 рік, у процесі його опрацювання знову лунали заперечення пропозицій керівництва оборонного відомства. Цього разу Рада оборони обстоювала насамперед збільшення асигнувань на вишкіл. На тлі зовнішньополітичного становища я вважав, що треба обміркувати подовження терміну строкової служби. Радісні почуття викликало те, що уряд і парламент узяли до уваги найважливіше з того, на чому наголошувала Рада. Унаслідок цього частка оборони в державному бюджеті на 1939 рік зросла до 30 %. Тобто відсоток майже подвоївся порівняно з 1937-м, а в проекті державного бюджету на 1939 рік неминучих зменшень цього разу зазнали асигнування для інших міністерств, про потрібність чого я казав роками.

Мене дуже втішило, що відзначення 20-ї річниці визвольної війни відбувалося 16 травня 1938-го в геть новій атмосфері, яка віддзеркалювала неабиякий поступ порівняно з 1918 роком. Оборона країни стала тепер центральним і насущним питанням, що його обстоювали всі верстви народу. Навіть ті, хто раніше з неприхованою ворожістю спостерігав за зусиллями, спрямованими на розбудову й удосконалення оборонного відомства, тепер, як я бачив, усвідомили свою помилку. У мовній суперечці теж було помітне певне спадання напруги, а економіка демонструвала виразні ознаки розвитку. Складалося враження, що буряні хмари віддалилися, і мало хто хвилювався через невпинне загострення стосунків між великими державами. А проте Німеччина в березні окупувала Австрію, що не могло не пришвидшити загальну кризу.

З огляду на те, що Фінляндії вдалося створити певні передумови, щоб лишатися осторонь європейських конфліктів, я дозволив собі на урочистостях 16 травня виголосити такі слова:

Єдність нашого народу, який дедалі більше усвідомлює, що саме потрібно для безпеки держави, оприявнилася нещодавно в двох далекосяжних рішеннях. Одне з них було ухвалено, коли провід нашої зовнішньої політики зафіксував курс на долучення до нейтрального блоку північноєвропейських держав, а друге полягало в нещодавньому асигнуванні коштів — більших, ніж будь-коли раніше — на план озброювання, призначений створити ефективний захист нашого нейтралітету. Ці два рішення є доказом здатності нашого народу об’єднуватися для розв’язання великих питань. Вони є, хай би як загалом не різнилися наші погляди й інтереси, радісним свідченням того, що нам до снаги знайти одне одного, коли ми спільно вирішуємо щось чи діємо для безпеки й оборони держави. Це дає нам підстави з оптимізмом дивитися в майбутнє. Нам у насущних питаннях нації потрібен незламний фронт, який у поєднанні з наполегливою працею кожної людини зробитьдасть нам таку духовну й матеріальну міць, щоб стояти підпорою Заходу на півночі.

Дії, спрямовані на зміцнення оборони й узгодження нашої зовнішньої політики з прагненнями нейтралітету з боку Швеції та інших північноєвропейських країн, мали сприяти фінляндському нейтралітету під час міжнародних конфліктів. З тією самою метою уряд Фінляндії зробив крок для звільнення країни від санкційних зобов’язань, передбачених § 16 статуту Ліги Націй. Як і деякі інші країни, зокрема Швеція, Фінляндія ще під час спроби накласти санкції на Італію 1 липня 1936 року підписала відповідну заяву. У ній було сказано, що з огляду на те, як саме застосовано санкційний параграф, вона хоче утриматися від посідання позиції. 20 травня 1938 року Фінляндія здійснила ще один крок, узагалі залишивши за собою право в кожному конкретному випадку вільно вирішувати, якою мірою дотримуватися санкційних приписів Ліги Націй. Швеція й Норвегія зробили водночас аналогічні заяви. Причиною таких дій Фінляндія оголосила намагання розширити співпрацю з північноєвропейськими країнами, щоб захистити спільний нейтралітет.

Можна взяти під сумнів, чи ці заяви, які докладно обговорили північноєвропейські країни, саме тоді пішли на користь інтересам Північної Європи і чи варто було Фінляндії сприяти їх виникненню. Якби наше прагнення до співпраці зі Скандинавією дало практичні результати в політичній та