Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

— Дякую, сер, — розчув я голос готелю за шумом у голові. — Ваш рахунок обробляється.

Я спробував підвестись і заробив ще один копняк у ребра. З мого носа на килим заляпала кров. Мені в шию врізався ствол пістолета.

— Це було нерозумно, Ковачу, — голос втратив трохи свого спокою. — Якщо ти вважаєш, що копи дійдуть за нами туди, куди ти поїдеш, то в тебе, напевно, від пам’яті в голові вавка з’явилася. А тепер вставай!

Не встиг він зіп’яти мене на ноги, як загуркотів грім.

Я гадки не маю, чому хтось вирішив, що забезпечити охоронні системи «Гендрікса» двадцятиміліметровими автоматичними гарматами доречно, але вони зробили свою справу з нищівною ґрунтовністю. Краєчком ока я побачив, як спарена автотурель вислизнула зі стелі, а всього за мить прошила мого головного напасника трисекундною чергою. Таким вогнем можна збити маленький літак. Шум був оглушливий.

Жінка в масці побігла до дверей, і я, ще чуючи важке відлуння вогню, побачив, як турель крутнулася в її бік. Жінка встигла ступити з десяток кроків крізь морок, а потім у неї на спині з’явилася призма рубінового лазерного світла, і в вестибюлі знову вибухнув шквальний вогонь. Я, не встаючи з колін, затулив вуха, а тимчасом жінку наскрізь прошили патрони. Вона впала; її кінцівки незграбно переплелися.

Стрілянина припинилася.

Запала тиша, просякнута кордитом, довкола анішелесь. Автотурель заснула, її дула схилилися донизу, а з казенників курився дим. Я прибрав долоні з вух і зіп’явся на ноги, а тоді обережно натиснув на ніс і лице, перевіряючи важкість одержаних ушкоджень. Кровотеча начебто сповільнювалася. Попри порізи в роті, я не помітив, щоб у мене хитався бодай один зуб. Ребра в місці другого копняка боліли, але переломів, судячи з відчуттів, не було. Я позирнув на найближчий труп — і пошкодував про це. Комусь доведеться взяти швабру.

Ліворуч од мене з ледь чутним сигналом відчинилися двері ліфта.

— Ваш номер готовий, сер, — повідомив готель.

Розділ шостий

Крістін Ортеґа була надзвичайно стримана.

Вона пройшла у двері готелю пружною ходою, підскакуючи так, що її била по стегну обважніла кишеня кітеля, зупинилася посередині вестибюля й оглянула поле бою, вперши язик у щоку.

— Ви дуже часто таке влаштовуєте, Ковачу?

— Я чекав досить довго, — м’яко озвався я. — Настрій у мене не найкращий.

Готель викликав поліцію Бей-Сіті приблизно тоді, коли спрацювала автотурель, але перші катери спустилися з потоку транспорту в небі щонайменше півгодини по тому. Йти до свого номера я не став, бо знав, що мене все одно витягнуть з ліжка, а після їхнього прибуття я просто не міг кудись піти, поки туди не дісталась Ортеґа. Поліційний медик побіжно мене оглянув, пересвідчився в тому, що в мене немає струсу мозку, і залишив мене зі спреєм для припинення кровотечі з носа. Далі ж я, сидячи у вестибюлі, дозволив своєму новому чохлу покурити лейтенантських цигарок. Там я й сидів годину по тому, коли вона прибула. Ортеґа змахнула рукою.

— Ну, так. У місті вночі завізно.

Я простягнув їй пачку. Вона поглянула на неї так, ніби я щойно озвучив важливе філософське питання, а тоді взяла її й витрусила звідти цигарку. Проігнорувавши наліпку запалювання на боці пачки, вона обнишпорила свої кишені, витягнула важку бензинову запальничку. Рухаючись ніби на автопілоті, Ортеґа практично машинально відійшла вбік, щоби пропустити команду криміналістів з новим обладнанням, а тоді поклала запальничку до іншої кишені. Вестибюль довкола нас якось несподівано наповнився продуктивними людьми, що займалися своєю роботою.

— Отже… — вона пихнула димом угору. — Ви знаєте цих хлопців?

— Ой, блін, та дайте мені відпочити!

— Тобто?

— Тобто я вийшов зі зберігання щонайбільше шість годин тому, — я помітив, як мій голос почав підвищуватися. — Тобто з часу нашої зустрічі я поговорив із трьома людьми. Тобто я ніколи в житті не бував на Землі. Тобто ви все це знаєте. Отже, ви будете ставити мені якісь розумні запитання чи я піду спати?

— Гаразд, не втрачайте голови, — Ортеґа раптом набула втомленого вигляду й опустилась у крісло навпроти мого. — Ви сказали моєму сержантові, що вони були професіоналами.

— Так і було, — я вирішив, що це — єдина інформація, якою я цілком можу поділитися з поліціянтами: вони ж, напевно, все одно про це дізнаються, щойно ідентифікують два трупи за допомогою своєї картотеки.

— Вони називали вас на прізвище?

Я ретельно наморщив лоба.

— На прізвище?

— Так, — вона нетерпляче змахнула рукою. — Вони називали вас Ковач?

— Здається, ні.

— А якимись іншими іменами?

Я звів брову.

— Наприклад?

Утома, що затьмарила її обличчя, стрімко відступила, і Ортеґа суворо глянула на мене.

— Забудьте. Ми проглянемо пам’ять готелю й дізнаємося.

Йой.

— На Світі Гарлана для цього потрібен ордер, — ліниво вимовив я.

— І в нас теж, — Ортеґа струсила попіл зі своєї цигарки на килим. — Але проблемою це не буде. Вочевидячки, це не перший випадок, коли «Гендрікс» звинувачують в органічних ушкодженнях. Такого вже давно не було, та архіви це пам’ятають.

— То чому ж його не вивели з експлуатації?

— Я сказала «звинувачують», а не «засуджують». Суд відхилив позов. Очевидна самооборона. Ясна річ, — вона кивнула на заснулу гарматну турель, біля якої виконували перевірку викидів двоє криміналістів, — того разу йшлося про замасковане убивство струмом. Нічого подібного на це.

— Так, я саме хотів спитати. Хто взагалі ставить таке обладнання в готелі?

— Я вам що, пошуковий конструкт? — Ортеґа почала дивитися на мене з задумливою ворожістю, яка мені не дуже подобалась. А тоді раптом знизала плечима. — Конспект архіву, який я склала дорогою сюди, стверджує, що це сталося пару століть тому, коли корпоративні війни стали нестерпними. Воно й не дивно. Коли почалася вся ця хрінь, у багатьох будівлях почали змінювати обладнання, щоб вистояти. Звісно, невдовзі стався обвал торгівлі, і більшість компаній накрилася, тож приймати закон про виведення з експлуатації так ніхто й не взявся. «Гендрікс» натомість набув статусу штучного інтелекту й викупив сам себе.

— Ловко.

— Так, судячи з того, що я чула, все одно в подіях на ринку більш-менш нормально розбиралися тільки ШІ. У той час чимало з них і звільнилися. Купа готелів на цій вулиці є ШІ, — вона широко всміхнулася крізь дим. — Тому в них ніхто й не зупиняється. Насправді це сумно. Я десь читала, що вони прагнуть клієнтів так, як люди хочуть сексу. Це має бісити, еге ж?

— Так.

Прийшов один з ірокезів і навис над нами. Ортеґа