Читати книгу - "Книжка для дорослих: Як старшати, але не старіти, Дарка Озерна"

Чи ось у людини діабет, попереднє бурхливе життя було достойне рок-­зірки, от тільки вісцеральне ожиріння промовляє, що це не Мік Джаггер, але вона каже: «Баста» — і вирішує все змінити. Бере абонемент на високоінтенсивні інтервальні тренування, купує без знижок крутецькі бігові кросівки — і гайда впорядковувати тіло й мізки. Похвально, та старт надто різкий, а супутніх проблем забагато, тож наш герой дуже ризикує пережити мовчазний чи очевидний інфаркт міокарда. Ні, я не відмовляю вас від фізичних навантажень. Читайте далі.

Мовчазний, чи безсимптомний, невиражений інфаркт міо­карда на наших теренах називають мікроінфарктом, але це хибно. Бо справжній інфаркт таки був, тільки-­от серце не йокнуло достатньо боляче, аби людина про це здогадалася. До речі, пощастило, якщо можна так сказати, коли мовчазний інфаркт спіткав того, хто вже почав давати раду життю і прагне приборкати діабет, гіпертензію або схуднути в талії. Чи того, хто уважний до сигналів свого тіла, хоч і не впадає в крайнощі, коли до кожного поколювання прислухаються і мчать до лікаря.

Гірше, якщо людина нічого не помітила — «ну стало зле, але ж яке життя важке…» — й далі вважає, що все гаразд, тому не полишає ані ковбасок зі смаженою картоплею, ані цигарок із чаркою. На дивані, звісно. Поки вже не станеться, так би мовити, повнометражний інфаркт. Після мовчазного інфаркту люди мають вищі шанси пережити ще один інфаркт чи померти передчасно, якщо не змінять спосіб життя та не контролюватимуть свої хронічні хвороби.

Майже кожен другий випадок інфаркту — мовчазний. Він трапляється на 45 % частіше в чоловіків, ніж у жінок. 80 % людей так ніколи й не дізнаються, що колись таке пережили. До речі, ця необізнаність є однією з причин передчасної смертності чоловіків — ви були в зоні ризику, не помітили тривожного сигналу, тому перебуваєте в зоні ризику й надалі.

Які ж симптоми мовчазного інфаркту міокарда? Зверніть увагу, що вони не з’являються всі водночас.

• Нудота.

• Запаморочення.

• Головний біль.

• Біль у спині.

• Печія.

• Холодний піт.

• Важко дихати, немов під час нападу астми.

• Відчуття паніки [57].

Як тоді можна його діагностувати?

Якщо ви одразу підете до лікаря, бо щось якось було зле, інфаркт можна буде побачити завдяки біохімічним маркерам крові. Якщо звернетеся до фахівця пізніше, то допоможуть магнітний резонанс серця, комп’ютерна томографія (тут є свої «за» і «проти», МТ — річ не рутинна) чи електрокардіограма, однак вона не завжди інформативна. В людей, що мали будь-­який інфаркт, серце збільшується. Це називається гіпертрофія міо­карда, та вона є інформативним маркером [58].

Як робити руханку, якщо є ризик мовчазного чи явного інфаркту?

Дослідження свідчать, що раптова зупинка серця під час тренувань буває і в людей, які ніколи жодних інфарктів не мали. «Ось! Тренуватися шкідливо, ми давно це знали!..» — можете подумати ви. Шкідливо тренуватися навмання, несистемно чи упорото.

План дій такий.

• Ви оцінили свої ризики з лікарем. Знаєте, чи є у вас діабет, високий рівень холестерину чи гіпертензія. Індекс маси тіла теж знаєте.

• Кардіолог подивився на вашу ЕКГ або хоча б УЗД серця і знає, чи був у вас мовчазний інфаркт, чи ні. Якщо був, то йдемо до пункту Серцева реабілітація.

• Ви даєте раду ризикам відповідно до настанов лікаря. П’єте ліки проти тиску й діабету, переглядаєте раціон чи сильно обмежуєте його з метою схуднення.

• Тихою сапою починаєте поліпшення здоров’я та нарощуєте інтенсивність і складність тренувань з такою самою швидкістю, як котики вилизуються, — неквапно, але невпинно.

• Серцева реабілітація. Складні вправи, пробіжки, безжальні тренування з мотивуючим тренером, копання картоплі на городі — не для вас (подякуйте мені за картоплю). Потрібна консультація кардіолога, реабілітолога, фізіотерапевта — щоб знати, з чого почати та в якому темпі рухатися. Зрештою ви таки перейдете на повноцінні кардіотренування, але без особливого ризику зупинки серця.

Такі нині часи, що одних треба вмовляти встати з дивана, а інших — переконувати нарешті відпочити. Тренування витривалості, як-­от біг на довгу дистанцію або ультратрейли, коли люди долають 50+ км горами й болотами, «перепливання Босфору», тріатлон, а також плекання ідеального тіла для інстаграму й радості у власних дофамінових контурах мозку, стають досить поширеним атрибутом середнього віку та середнього класу. Інтенсивні тренування та змагання — це цікаво, складно, досить дорого, а ще — дуже тішить самолюбство, стимулює тіло і мозок адреналіном, допомагає краще влаштуватися в соціальній ієрархії (так, від ієрархічності й домінування ми нікуди не подінемося), урізноманітнює марафон від відпустки до відпустки. Як то кажуть, і на здоров’я, та «не все так однозначно». Оскільки ми тут так довго й ретельно обговорюємо тему здоров’я серця і судин, то не можу не сказати: надмірні навантаження не мають нічого спільного зі здоров’ям та профілактикою хвороб. Радше навпаки, але хто ж зізнається.

Тепер факти. Ті, хто займається видами спорту, які потребують витривалості, в середньому живуть довше, ніж решта їхніх земляків. Добре треновані люди мають менші ризики раптової зупинки серця. Їхній міокард зазнає перебудов, що уможливлюють такі високі й тривалі навантаження [59].

Під час тренувань атлети в 15–20 разів перевищують рекомендовані обсяги навантажень, а впродовж кількох діб після забігів чи інших змагань у них розвивається тимчасове порушення роботи серця, й на аналізах можна побачити таку картину, ніби сталася травма серця. Тому, незважаючи на довшу тривалість життя в середньому і здоровий чи дещо занижений індекс маси тіла, деякі спортсмени мають підвищену ймовірність аритмій, кальцифікації аорти, фіброзу міо­карда та ішемічної хвороби серця.

Якось провели дослідження добре тренованих велосипедистів і просто здорових людей з хорошим сімейним анамнезом. Середній вік добровольців становив 55 років (± 9). (І тут я сумно зітхнула, бо згадала, що в Україні в цьому віці вже починаються «зіпсовані хронічними хворобами роки», DALYs.) Виявилося, що на тлі хороших аналізів в обох групах аорти атлетів удвічі частіше містили атеросклеротичні бляшки і мали нерівномірний діаметр отвору. Не дуже схоже, що спортивна упоротість додає здоров’я. Задоволення і гордості собою — безумовно, так. Тож якщо ви хочете бігати ультрамарафони та брати участь в Iron Man[23] — bon courage, як кажуть французи, але пам’ятайте про можливі ризики. Не хочете — не треба соромитися і порівнювати себе з друзями, які витрачають весь час та всі гроші на спорядження й змагання. Організуйте собі навантаження помірної інтенсивності, комбінуйте вправи