Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна"

436
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна" автора Роджер Желязни. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 315
Перейти на сторінку:
лист, написаний на готельному бланку, і прочитав:

Мерлю,

Прикро, що не вдалося повечеряти. Я чекав.

Сподіваюся, все гаразд. Зранку я їду до Альбукерке.

Лишуся там на три дні. Потім до Санта-Фе ще на три.

В обох містах зупинятимуся у «Гілтоні». Хотів би про дещо з тобою поговорити. Будь ласка, вийди на зв’язок.

Люк.

Гм. Я зателефонував своєму турагенту і дізнався, що зможу сісти на післяобідній літак до Альбукерке, якщо покваплюся. Оскільки мене цікавила розмова віч-на-віч, а не телефонний дзвінок, я віддавав перевагу цій ідеї. Зупинився біля агентства, забрав квиток, розрахувався за нього готівкою, поїхав до аеропорту, де припаркував машину і подумки попрощався з нею. Навряд чи ми ще колись побачимося. Зваживши у руці рюкзак, я попростував до термінала.

Переліт минув легко й м’яко. Дивлячись, як зникає земля піді мною, я знав, що певний етап мого життя підійшов до завершення. Як і багато чого іншого, він виявився зовсім не таким, як мені хотілося б. Я гадав, що або швиденько владнаю справу з Б, або взагалі забуду про неї. Потім я планував навідати людей, яких давно хотів побачити, і побувати в кількох цікавих місцях. Після цього я мав помандрувати крізь Тінь, щоб запустити фінальну перевірку Колеса-Привида, і вирушити до приємнішого полюса свого буття. Але тепер мої пріоритети змінилися: все тому, що Б і смерть Джулії якось пов’язані між собою, а ще тому, що звідкілясь із Тіні втрутилася сила, якої я не розумів.

Остання думка найбільше ятрила мені душу. Невже я копав собі могилу і наражав друзів та родичів на небезпеку винятково через власну пиху? Мені хотілося владнати все самостійно, та чим більше я міркував, тим більше вражався силам, з якими зіткнувся, і переймався через брак знань про Б. Нечесно приховувати інформацію від інших — особливо якщо вони також у небезпеці. Та мені б хотілося розібратися з усім самостійно і вручити розгадку як подарунок. Можливо, я так і зроблю, але...

Дідько. Я мав розповісти їм. Якщо Б дістанеться до мене, а тоді переорієнтується на рідню, то її потрібно попередити. І хоча це мені абсолютно не подобалося, та сказати це я мусив.

Я нахилився вперед, і моя рука зависла над рюкзаком під сидінням переді мною. Я вирішив, що шкоди не буде, якщо я зв’яжуся з ними після розмови з Люком. Я ж тепер не в місті, тому, можливо, небезпека мені не загрожує. Існувала ймовірність отримати підказку чи дві від Люка. Якщо вже розповідатиму їм цю історію, то варто знати якомога більше. Можна трішки й зачекати.

Я зітхнув. Замовив у стюардеси чогось випити. Машиною дорога до Альбукерке зайняла б надто багато часу. Не вдалося б і рушити навпростець через Тінь, адже я не бував у тому місці раніше, а тому просто не зміг би його знайти. Прикро. Мені б там знадобилася машина, бо Люк, напевно, уже в Санта-Фе.

Зробивши кілька ковтків, я поглянув на обриси хмар. Їхні силуети цілком відповідали моєму настрою, тому я просто дістав книжку та занурився в читання, аж доки літак не пішов на зниження. Коли я знову зиркнув в ілюмінатор, краєвид обмежували гірські хребти. Тріскучий голос запевнив мене, що погода приємна. Я подумав про батька.

* * *

Я вийшов з термінала, проминув подарункову крамницю, переповнену індіанськими прикрасами, мексиканськими горщиками та яскравими сувенірами, знайшов телефон і зв’язався з місцевою філією «Гілтона». Дізнався, що Люк уже виписався звідти. Тоді я зателефонував до «Гілтона» в Санта-Фе — там друзяка вже зареєструвався. Але коли адміністратор набрав його для мене, старого знайомця не було в номері. Потім я забронював кімнату для себе і повісив слухавку. Жінка за інформаційною стійкою повідомила, що за пів години я можу сісти на автобус до Санта-Фе, і відправила мене в напрямку каси — купити квиток. Я десь читав, що Санта-Фе — одна з небагатьох столиць штатів, де нема великого аеропорту.

Доки ми прямували на північ по трасі 1-25, десь поміж видовжених тіней неподалік від гір Сандія[22], Фракір ледь стиснула моє зап’ястя, а потім за мить відпустила. Знову. І ще раз. Я швидко роззирнувся невеличким автобусом, вишукуючи джерело потенційної небезпеки, про яке мене щойно було попереджено.

Я сидів у задній частині автобуса. Попереду вмостилася пара середнього віку, яка розмовляла з техаським акцентом. Вбрання цих людей рясніло величезною кількістю срібних прикрас із бірюзою. Посередині розташувалися три літні пані, які теревенили про нью-йоркські справи. По інший бік проходу сиділа молода пара, яку не цікавив ніхто, крім них самих; двоє юнаків з тенісними ракетками сиділи по діагоналі позаду від закоханих, базікаючи про коледж; позаду розташувалася черниця, яка читала. Я знову визирнув у вікно, але ні на дорозі, ні на узбіччі нічого особливо загрозливого не помітив. А привертати до себе увагу, неминучу при застосуванні будь-якого методу сканування простору, мені не хотілося.

Тож я промовив єдине слово на тарі й потер зап’ястя. Попередження припинилися. І хоча решта мандрівки минула без жодних пригод, поведінка Фракір непокоїла мене. Та я знав, що іноді трапляється й хибна тривога, закладена в саму суть нервової системи. Я дивився на червоний глинистий сланець, на червоно-жовті смуги землі обабіч нього, на мости понад ярами, далекі гори й близькі схили, поцятковані їстівними соснами, — і міркував. Б? Невже Б десь тут, причаївся, спостерігає і вичікує? А якщо й так, то чому? Чи не могли б ми просто посидіти за келихом пива й обговорити проблему? Певно, це ґрунтується на якомусь непорозумінні.

Я, звісно, підозрював, що справа зовсім не в непорозумінні. Але було б значно комфортніше просто знати, що відбувається, навіть якщо не можна всього й одразу владнати. Я б навіть за пиво заплатив.

Світло призахідного сонця злилося з яскравими спалахами на снігових вершинах Санґре-де-Крісто[23], коли ми в’їхали до міста. Тіні ковзали сіро-зеленими схилами. Більшість будинків були вкриті штукатуркою. Коли я вийшов з автобуса перед готелем «Гілтон», то здавалося, що температура впала градусів на десять порівняно з Альбукерке. А втім, я ж піднявся на дві тисячі футів та на годину і ще п’ятнадцять хвилин наблизився до вечора.

Я зареєструвався і знайшов свій номер. Спробував зателефонувати Люку, але відповіді не було. Узяв душ і переодягнувся у змінне вбрання. Ще раз зателефонував до кімнати друга, але без відповіді. Я зголоднів і сподівався повечеряти з

1 ... 16 17 18 ... 315
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна» жанру - 💛 Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна"