Читати книгу - "Сім вечорів"

Він помирає в оселі одного коваля, оточений учнями. Ті в розпачі. Що вони робитимуть без нього? Будда відповідає їм, що його не існує, що він такий самий, як вони, такий же примарний і смертний, як вони, але він залишає їм свій Закон. Тут ми спостерігаємо велику відмінність між Буддою та Ісусом. Здається, Ісус каже своїм учням, що де зійдуться двоє з них, він буде третім. Будда ж говорить: я залишаю вам Закон. Тобто найпершою проповіддю він пустив у дію механізм Закону. Згодом з’явиться історія буддизму. Явищ чимало: ламаїзм, магічний буддизм, махаяна{99}, або велика колісниця, що йде за хінаяною, малою колісницею, дзен буддизм у Японії.

На мою думку, якщо існують два подібні між собою, майже ідентичні різновиди буддизму, то це той, який проповідував Будда, і те вчення, що викладається нині у Китаї та Японії, тобто дзен буддизм. Усе інше — міфологічні вкраплення, легенди. Деякі з цих легенд цікаві. Відомо, що Будда міг творити чуда, але, як і Ісусові, йому були гидкі чуда, йому було гидко їх творити. Вони здавалися йому вульгарним похвалянням. Я переповім одну історію: про сандалову чашу.

В якомусь індійському місті один купець велить вирізьбити з цурпалка сандалового дерева чашу. А тоді ставить її на верхів’я кількох тростин бамбуку, що ростуть одна біля одної. Купець обіцяє віддати сандалову чашу тому, хто до неї дотягнеться. Якісь люди намагаються підкупити купця, щоб той підтвердив, нібито їм це вдалося. Купець відмовляється, і тоді з’являється один із молодших учнів Будди. Його ім’я згадується лише в цьому епізоді. Учень піднімається в повітря, шість разів облітає чашу, бере її й віддає купцю. Дізнавшись про це, Будда проганяє учня через такий легковажний вчинок.

Однак Будда й сам творив чуда. Приміром, ось таке чудо чемності. Будда повинен перетнути опівдні пустелю. Боги зі своїх тридцяти трьох небес кидають йому кожен по парасольці. Будда, щоб не образити нікого з богів, множиться до тридцяти трьох, і таким чином кожен бог споглядає згори Будду під захисною парасолькою, яку щойно йому кинув.

Серед діянь Будди є одне, що має на меті просвітлення: це притча про стрілу. Одного чоловіка поранили в битві, але він не дозволяє висмикнути стрілу з рани. Спершу він хоче взнати ім’я лучника, та з якої він касти, та з чого зроблена стріла, та де саме стояв лучник, та яка довжина стріли. Поки ці питання з’ясовують, чоловік помирає. «Натомість я, — мовить Будда, — вчу висмикувати стрілу». Що таке стріла? Це цілий всесвіт. Стріла — уособлення «Я», уособлення всього, що в нас устромлено. Будда говорить, що ми не повинні гаяти час на несуттєві питання. Приміром, скінченний чи нескінченний всесвіт? Чи житиме Будда після нірвани? Все це не має значення. Важливо висмикнути з себе стрілу. Йдеться про заклинання, про закон спасіння.

Будда мовить: «Як великий океан має один смак — смак солі, так і смак закону є смаком спасіння». Закон, якого він навчає, великий, наче море, але має один смак: смак спасіння. Певна річ, послідовники багато що загубили (чи, може, знайшли) у метафізичних дискусіях. Мета буддизму не в цьому. Буддист може сповідувати будь-яку релігію, але він повинен дотримуватися цього закону. Важать спасіння і Чотири шляхетні істини: страждання, причина страждання, зцілення від страждання та засіб зцілення. Наприкінці чекає нірвана. Порядок істин не має значення. Говорилося, що вони відповідають давній медичній легенді, в якій мовиться про хворобу, діагноз, курс лікування та одужання. У цьому випадку одужанням є нірвана.

Тепер ми дійшли до складного. До того, що наш західний розум зазвичай відкидає. До переселення душ, яке для нас є поняттям передусім поетичним. Переселяється не душа, оскільки буддизм відкидає існування душі, переселяється карма, тобто свого роду ментальна структура, яка переселяється безліч разів. На Заході ця ідея пов’язана з різними мислителями, передусім з Піфагором. Піфагор упізнав щит, яким він під іншим іменем бився під час Троянської війни. У десятій книзі Платонової «Держави» розповідається про сон Ера. Цей воїн бачить душі, які — перш ніж напитися з річки Забуття — обирають свої долі. Агамемнон{100} хоче стати орлом, Орфей{101} — лебедем, а Одіссей, який колись сказав, що його ім’я Ніхто, воліє зробитися найскромнішим і найнепомітнішим з людей.

У Емпедокла{102} з Акраганта є текст, де він згадує свої попередні життя. «Я був дівчиною, гілкою дерева, оленем і німою рибою, що з’являється з моря». Цезар приписує це вчення друїдам{103}. Кельтський поет Тальєсин{104} проголошує, що в усьому світі немає такої форми, якою б не був він сам: «Я був полководцем у битві, був мечем у руці, був мостом через шістдесят річок, був зачарованим у морській піняві, був зорею, світлом, деревом, словом у книзі, був спочатку книгою». У Даріо{105} є вірш (можливо, найкращий з його віршів), що починається так: «Я був воїном, який спав у ліжку // Клеопатри, цариці…»

Перевтілення було великою темою в літературі. Ми надибуємо його у містиків. Плотін{106} каже, що переходити з одного життя в інше, це однаково що спати в різних ліжках у різних кімнатах. Мабуть, усі ми мали колись відчуття, нібито переживали щось подібне в одному з попередніх життів. У чарівній поезії Данте Габріеля Росетті{107} «Sudden light»[45] читаємо І have been here before («Я був тут колись»). Він звертається до жінки, яка належала або належатиме йому, і каже: «Ти вже була моєю і вже була моєю безліч разів і будеш моєю до нескінченності». Це приводить нас до вельми близької до буддизму теорії циклічності, яку Святий Августин спростував у «Граді Божому»{108}.

Адже до стоїків та піфагорійців дійшла звістка про індуське вчення, за яким світ складається з нескінченної кількості циклів, що вимірюються кальпами{109}. Кальпа захоплює уяву людей. Уявімо залізну стіну заввишки в шістнадцять миль, яку кожні шістсот років протирає ангел. Він протирає її найтоншою тканкою з Варанасі. Коли тканка зітреться, стіна