Читати книгу - "Не в красі щастя, Ангеліна Кріхелі"

- Тітко Нюра, - невдоволено протягнула вона, вручивши Максимові свою чашку і квапливо намагаючись протиснутися у дверний отвір. - Ну, не стійте стовпом! У вас що, роботи мало?

Від Макса не сховався інстинктивний крок Аліни в   бік старенької. Дівчина зупинила себе. Прибиральниця, понуривши голову, мовчки пішла.

Марина знову скривила невдоволену пику і помчала запрати плями. Втім, вона скоріше повністю переодягнеться. Добре, що перетягла в офіс добрячу половину свого гардеробу.

- Ви щось хотіли? - нагадав чоловік, розсіяно відпиваючи з чашки своєї коханки, яка вперто мітила в дружини з часом.

Напій, навіть охололий, виявився напрочуд ароматним і смачним.

- Що це? - спитав він, пожвавлюючись.

- Трав'яний чай, - легко відповіла Аліна, знову поправляючи моторошні окуляри. – Я хотіла попросити вас викликати майстра для принтера. БФП. Він зламаний.

Максим кивнув головою.

- Так, знаю. У ньому ніхто до вас не мав потреби, - хмикнув бос, натякаючи, що попереднім референтам плітки і його розташування були цікаві набагато більше, ніж робота. - Але ж ви можете викликати його самі. Поверхом нижче є сервіс з майстрами для комп'ютерного та офісного обладнання. Їхніми послугами користується весь бізнес-центр. А рахунок потім у бухгалтерію віддайте.

- І тут у мене ще список необхідних канцтоварів... - вона несміливо простягла йому списаний гарним почерком аркуш блокнота.

Він глянув і повернув його дівчині.

- А це до завгоспу. Скажіть краще, де ви взяли такий чай?

Аліна зніяковіло поглянула на власні черевики. Вигляд їх залишав бажати кращого. Бути замурзаною дівчина не погодилася спочатку. А ось старенькі черевики їй сподобалися під час їхнього першого з Мариною шопінгу по дешевих магазинах та ринках. Вони були добротно пошиті зі шкіри, але кимось ношені до неї. Ідеально підходить для підібраного образу.

– Ніде не взяла. Заварила.

- Поділіться рецептом?

Максим теж глянув на її черевики і всерйоз задумався про те, щоб виписати їй "підйомні". Його секретар має виглядати солідно. Але він чомусь був певен, що її такий жест з його боку образить і налякає. Напрочуд, це не відштовхувало, а викликало повагу.

Макс ненавидів переконаних лузерів. Такі завжди знаходили пояснення своїм невдачам і саме в цьому стані відчували себе емоційно комфортно, не бажаючи нічого у своєму житті змінювати, навіть коли з'являлися реальні можливості та перспективи. Але Аліна не схожа на таких людей.

– Мене навчила колись бабуся. Це сімейний рецепт. Я обіцяла їй нікому не казати. Бабулі вже немає в живих, але обіцянки порушувати погано, - трохи винувато заперечила дівчина. - Але я можу заварити і вам.

- Так, будь ласка, - охоче погодився чоловік, полегшено відставляючи убік чашку Марини. 

Вона пахла її парфумом, як завжди, нанесеним у надлишку.

- Вам який? - Уточнила секретар, прямуючи до столика з чайником.

Діловито розкрила невелику тумбочку поруч, виявляючи пристойні запаси різних трав, які принесла сьогодні із собою. Обернулася до нього в очікуванні відповіді.

Максим вражено дивився на нову співробітницю.

– А є кілька?

- Це не просто чай, - терпляче пояснила вона, без нотки зверхності, скромно і навіть стримано. - Один із заспокійливим ефектом, інший для припливу сил та енергії, третій серцю допомагає... Збори різні бувають.

- Чудово! - Видихнув начальник. Усміхнувся: - А Марині ви який заварили?

Аліна вловила його інтонацію, чудово зрозуміла і теж усміхнулася.

- Заспокійливий.

- Так, з її темпераментом знадобиться, - хмикнув чоловік. – Ви дуже прониклива. Вибачте мене за поведінку...

Аліна лише кивнула. Що це його понесло на вибачення?

- А мені б ви якийсь заварили? - Зацікавлено запитав він.

Дівчина задумливо глянула на начальника. Втомлений, під очима тіні. Неглибокі, але є. В очах іскорки. Але й стомлені.

- Для бадьорості духу, мабуть.

- А давайте! Я ризиковий.

Вони обмінялися теплими посмішками. Аліна взялася змішувати і заварювати трави за бабусиними рецептами. Максим хотів ще запитати її про бабусю та рецепти. Або про щось інше. Аж надто чиста мова в неї виявилася і приємний голос. Але тут увійшла Марина.

Не помітивши їхнього німого діалогу, вона продовжувала невдоволено бурчати.

- Така блуза була! Її тепер тільки викинути можна... Ти уявляєш?

Не зрозуміло, до кого належало її питання і чи було воно риторичним. Але Максим не мав жодного бажання обговорювати такі дрібниці. Від цього виникало дивне відчуття порожнечі всередині.

Аліна співчуваюче посміхнулася.

– Ваш чай, Максиме.

Виникла незручна пауза. Начальник стоїть просто перед нею. Нести чай у його кабінет? Поставити на стіл? Віддати до рук?