Читати книгу - "Заборонене кохання:ти будеш моєю, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Ненависть - прекрасне почуття, яке спонукає нас до самовдосконалення і руйнування. А ідеальне руйнування - ось вищий пілотаж, який мені ще не вдалося досягти. Зате я з особливою ретельністю підійшла до того, щоб з користю виплеснути свою погану енергію. Якісний секс перетворював мене в гарну, іноді навіть в покірну дівчинку, але ось насильницьке відсиджування під замком перетворювала мене в мегеру.   

Я встала й одяглася, потім знову лягла, не знаючи, чим себе зайняти. Лежала чекала, сиділа чекала, ходила по кімнаті вздовж і чекала, що він прийде, потім ходила по кімнаті колами, стрибала, бігала і знову лежала, спала, прокидалася, а він не приходив.   

Як же я його ненавиділа, але себе ненавиділа більше. Мене лякало те, як моє тіло реагувало на цього чоловіка. А те, що лякало, було добре. Це означало, що йому піддавалося моє тіло, а мізки я ще могла контролювати. Люди ж, чому й відрізняються від тварин, що можуть контролювати себе і не йти на повідцю у своїх емоцій. Тоді чому я не могла контролювати своє тіло, коли була поруч з ним? Чому велася на кубики пресу і міцний член, як малолітка?  Може він мені щось підмішував у напої або їжу? Це було єдиним логічним поясненням. Все інше я просто відмовлялася сприймати справді.   

Я просиділа під замком вже не годину, не дві й навіть не три. Шлунок відчайдушно потребував їжі, якої не було поруч і добре, що хоч у кімнаті була ванна, а то ще й від спраги б мучилася.   

Моє і без того маленьке терпіння стало остаточно вивітрюватися, коли пішла шоста година мого очікування. В мені кипіло стільки злості, що булькало через край і тут було всього два варіанти: або вона випалить мене зсередини, або я знайду їй практичне застосування.   

Себе мені було шкода, особливо, якщо враховувати, що більше співчуття ні від кого чекати не доводилося, тому я вирішила зайнятися переплануванням його кімнати.   

Почала я з масивної антикваріатної лампи, вона полетіла у вікно, звичайно, його не розбила, але сама помітно постраждала. Наступним на черзі був скляний столик, розбити - зроблено. З тумбочкою довелося повозитися, максимальний збиток - це зламані висувні ящики. Далі - більше. Важкою основою лампи розбила дзеркало і, мабуть, так увійшла в кураж, що сил вистачило навіть пробити дверцята шафи. Я була задоволена, рівно до тих пір, поки не побачила, що вони вижили. Два стільці. Були. Це були два дуже красиві стільці... Один полетів і розбився об стіну, а іншому передбачалося прикрасити собою вхідні двері, але вийшло навіть краще.   

Я з усієї сили замахнулася і запустила стілець, як раз в той момент, коли двері в кімнату відчинилися. Яке ж це могло бути приголомшливе видовище, якби я взяла сантиметрів на двадцять правіше... А так, замість того, щоб мого мучителя прибило стільцем, його накрило лише осколками.