Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Маятник Фуко 📚 - Українською

Читати книгу - "Маятник Фуко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маятник Фуко" автора Умберто Еко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 169 170 171 ... 197
Перейти на сторінку:
живота. На щастя, я був худий як тріска. Лія… Одним ривком я прослизнув у рубку.

Щоб бути якнайменш помітним, я впав на підлогу, скорчившись майже в позі плода. В мене швидко гупало серце й цокотіли зуби.

Треба було розслабитися. Я почав ритмічно дихати носом, поступово збільшуючи інтенсивність вдихання. Гадаю, саме так людина під тортурою може навмисне втратити притомність, аби уникнути болю. І справді, я відчув, як повільно падаю в обійми Підземного Світу.

113

Наша справа — се таємниця в таємниці, таємниця того, що залишається прихованим, таємниця, пояснити яку може лише інша таємниця; се таємниця про таємницю, яка живиться таємницею.

(Джафар-аль-Садік, шостий Імам)

Я поволі повертався до свідомости. Чув звуки, мене разило світло, тепер уже яскравіше. Відчував, що в мене затерпли ноги. Спробував поволеньки підвестися, не роблячи галасу, й мені здалося, що я лежу на купі морських їжаків. Наче Русалонька. Зігнувшися, я зробив декілька безшумних рухів навшпиньки, і мої страждання зменшилися. Лише тоді, обережно роззирнувшися праворуч та ліворуч і переконавшися, що рубка залишається радше в тіні, я нарешті зміг оцінити становище.

Нава була повністю освітлена. Її освітлювали ліхтарі, і тепер їх були десятки й десятки, їх несли учасники, що прибували з-поза моїх плечей. Виходячи, безперечно, з таємного переходу, вони йшли процесією ліворуч мене, заходячи на хори й розташовуючись у наві. Господоньку, сказав я собі, Ніч на Лисій Горі, версія Волта Діснея.

Вони не галасували, лише шепотіли, але всі разом створювали виразний гомін, як у масовій сцені в опері: рабарбар, рабарбар.

Ліворуч від мене на підлозі півколом стояли ліхтарі, доповнюючи видовженою дугою східний згин хорів, а крайньою південною точкою цього псевдопівкола торкаючися статуї Паскаля. Там була палахуща жарівниця, на яку хтось кидав трави, есенції. Дим доходив до моєї рубки, висушуючи мені горло і викликаючи відчуття гарячкового очманіння.

Серед мерехтіння ліхтарів я помітив, що в центрі хорів щось гойдається, якась тендітна, рухома тінь.

Маятник! Маятник уже не коливався на своєму звичному місці посередині хрестовини. Його збільшена версія була підвішена до Ключа склепіння в центрі хорів. Куля була більшого розміру, а шнур товщий, схожий на грубий конопляний мотуз або ж на сплетену з металевих жилок линву.

Тепер Маятник був велетенським, так він, мабуть, виглядав у Пантеоні. Наче місяць у телескопі.

Вони забажали відновити його в тому вигляді, який він мав коли його, мабуть, уперше, за півтисячоліття до Фуко, випробовували тамплієри. Аби дозволити йому вільно коливатися, вони усунули деякі елементи внутрішньої структури й утворили в амфітеатрі хорів неоковирну симетричну антистрофу, позначену ліхтарями.

Я запитав себе, яким чином Маятник зберігав постійність коливань, адже під підлогою хорів не могло бути магнетичного регулятора. За хвилю я все зрозумів. На краю хорів, поблизу дизельних моторів стояв якийсь тип, котрий — готовий переміститися по-котячому вслід за переміщенням площини коливань — кожного разу, коли куля наближалася до нього, легким і точним порухом руки штовхав її, незначним доторком пальців давав їй імпульс.

Він був зодягнений у фрак, наче Мандрейк. Згодом, побачивши інших його товаришів, я зрозумів, що то був штукар, ілюзіоніст Petit Cirque Мадам Олькотт, професіонал, що вмів дозувати натиск пальців, він мав міцний зап'ясток і вмів майстерно орудувати нескінченно малими відхиленнями. Можливо, він мав дар відчувати крізь тонку підошву своїх блискучих черевиків вібрування течій і рухати руками відповідно до логіки кулі й логіки землі, на поклик якої відповідала куля.

Тепер я бачив і його товаришів. Вони метушилися в наві поміж автомобілями, прослизаючи повз draisiennes[282] та мотоцикли, майже котилися в тіні, хтось із них вносив на просторий кружґанок в глибині трон і вкритий червоним сукном стіл, ще хтось розставляв ліхтарі. Ці крихітні, цокотливі нічні постаті були схожі на рахітичних дітей, я помітив монголоїдні риси й лису голову одного з них, що проходив поблизу мене. Freaks Mignons Мадам Олькотт, огидні крихітні потвори, яких я бачив на афіші у книгарні Слоан.

Весь цирк був у повному складі, як персонал, охорона, хореографи ритуалу. Я побачив Алекса та Дені, Гігантів Авалону, сповитих у лати із заклепаної залізом шкіри, справді гігантського зросту, з білявим волоссям; вони сперлись об велику масу Obéissant, схрестивши в очікуванні руки.

Я не мав часу ставити собі інші запитання. Урочисто ввійшов якийсь чоловік, простягнутою рукою наказуючи тишу. Я впізнав Браманті лише завдяки тому, що він мав на собі шкарлатну туніку, білий плащ та митру, які я бачив на ньому того вечора у П'ємонті. Браманті наблизився до жарівниці, щось кинув туди, з неї вихопився спалах полум’я, а відтак і густа, біла хмара диму, і навою повільно розійшовся запах. Як у Ріо, подумав я, як на алхімічному святі. А я не маю аґоґо. Я підніс до носа й рота хустинку, наче фільтр. Але Браманті все одно роздвоївся в моїх очах, а Маятник коливався передо мною у безлічі напрямків, наче каруселя.

Браманті розпочав свою псалмодію: «Áлеф бет ґíмель дáлет ге вав зáїн хет тет йод каф лямед мем нун сáмех áїн пе цáде коф реш шін тав![283]»

Юрба відповідала молитвою: «Пармесієль, Падієль, Камуель, Азелієль, Бармієль, Ґедієль, Асирієль, Масерієль, Дорхтієль, Узієль, Кабарієль, Райсієль, Симієль, Армадієль…[284]»

Браманті подав знак, із натовпу хтось вийшов і став навколішки у нього в ногах. Я побачив його обличчя лише на мить. То був Ріккардо, чоловік зі шрамом, художник.

Браманті ставив йому запитання, і той відповідав, проказуючи напам’ять формули ритуалу.

«Хто ти?»

«Я адепт, іще не допущений до найвищих таїнств Тресу. Я готувався в тиші, в аналогічній медитації над таємницею Бафомета, усвідомлюючи, що Великий Твір обертається навколо шести недоторканих печатей і що лише в кінці ми пізнаємо таємницю сьомої».

«Яким шляхом тебе прийняли?»

«Через перпендикуляр до Маятника».’

«Хто тебе прийняв?»

«Містичний Посланець».

«Ти б упізнав його?»

«Ні, адже він був у масці. Я знаю лише Лицаря, який займає ступінь, вищий від мого, а той знає Наометра, на ступінь вищого від нього, і кожен знає лише одного. І я бажаю, щоб було так».

«Quid facit Sator Arepo?»

«Tenet Opera Rotas».

«Quid facit Satan Adama?»

«Tabat Amata Natas. Mandabas Data Amata, Nata Sata».[285]

«Ти привів цю жінку?»

«Так, вона тут. Я передав її тому, кому мені було звелено. Вона готова».

«Іди й чекай».

Діалог розгортався французькою мовою, далекою від досконалости з обох боків. Відтак Браманті сказав: «Браття, ми зібралися тут в

1 ... 169 170 171 ... 197
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маятник Фуко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маятник Фуко"