Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

Більшість жінок, які брали активну участь в ініціативах із підтримки військових, належали до людей середнього і пенсійного віку, для яких це був перший досвід волонтерства. У Києві, Полтаві, Харкові, Херсоні, Миколаєві та Одесі переважна більшість цивільних волонтерів, яких зустрічав автор книжки, — це російськомовні жінки. Серед молоді 49% українців надавали ту чи іншу підтримку армії та добровольчим батальйонам[1300]. Під впливом Євромайдану та російсько-української війни поширилося бачення особистості як носія громадянських прав.

Водночас українці з подвійною ідентичністю (російсько- або радянсько-українською) все більше поставали перед необхідністю визначитися, на чиєму вони боці. Журженко пише, що «епоха пострадянської неоднозначності та толерантності до розмитих ідентичностей і множинних лояльностей закінчилася»[1301]. Політика Росії супроти України, внаслідок якої з політичних процесів було вилучено велику кількість традиційно проросійських виборців у Криму та на Донбасі, стала каталізатором цього процесу[1302]. Упродовж перших трьох років війни Національна рада з питань телебачення і радіомовлення України обмежила трансляцію 77 із 82 російських телеканалів в українських кабельних мережах, хоча вони залишаються доступними для власників супутникових антен та в інтернеті[1303]. За підсумками подій 2014 року 63% українців на сході і 43% — на півдні вважали, що російське телебачення поширює неправду про Україну[1304].

Ідентичності в Україні бувають «ситуативними й контекстуальними та можуть швидко змінюватися, особливо в умовах територіального відокремлення, зовнішньої агресії та військового конфлікту»[1305]. Мешканка Дніпра Наталія Зубченко пояснює: «Майдан посилив відчуття національної ідентичності». Харків’янин Володимир Оглоблин зауважив, що Євромайдан продемонстрував значну різницю між громадянами України та Росії, адже росіяни так і не змогли зрозуміти, що «українці на Майдані були готові померти за свою країну». Він вбачав причину в тому, що «ми [українці] духовно вільні. А росіяни — ні. Вони люблять повторювати, що Росія — це велична країна. А я їм завжди кажу, що вона зовсім не велична — просто велика [за розмірами]»[1306].

Аналіз, проведений Журженко, вказує на дві суттєві зміни, що сталися на «сході» України у порівнянні з довоєнними часами. По-перше, потреба у виборі «своєї» сторони конфлікту неминуче призводить до зменшення кількості осіб, які мають подвійну або множинну ідентичність. По-друге, люди тепер значно більше ототожнюють себе з Україною, ніж із регіоном, містом чи селом. В цілому по країні таких, відповідно, 57,5% і 29% , на сході 54% і 32%, а ось на півдні ці показники майже рівні: 45 і 42,5%. Локальна та регіональна ідентичності у більшості східних областей не набагато сильніші, ніж у західних чи центральних, де її визначають як основну 23–24% населення. Донбас вирізнявся з-поміж інших теренів на сході, адже тут відносна більшість людей (45,5%), станом на середину 2015 року, пов’язувала себе зі своїм регіоном чи населеним пунктом при 39%, що ототожнювали себе передусім з Україною[1307].

Журженко зазначає, що Донбас «виявився крайнім випадком» з-поміж інших російськомовних регіонів материкової України. Протягом років усі ці регіони жили в атмосфері, коли «риторика Кремля більш-менш збігалася з політикою ідентичностей Партії регіонів», яка активно доклалася до формування антизахідного проекту «російського світу». Партію регіонів, зі свого боку, підтримували КПУ, Прогресивна соціалістична партія, спілки ветеранів радянської армії, російські козаки та російські православні братства, котрі «створили гетерогенне, але активне, ба навіть агресивне середовище. У 2014 році воно стало підґрунтям для проросійського сепаратизму»[1308].

СПЕЦИФІКА ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ НА ДОНБАСІ

Низка особливостей громадської думки на Донбасі[1309], взятих у комплексі, вирізняли його на тлі інших, у тому числі сусідніх з ним, українських регіонів:

• Показник позитивного ставлення до проголошення незалежності України на Донбасі (40%) був нижчим, ніж в інших регіонах.

• Тут сформувалася «негативна ідентичність», в основі якої лежало протиставлення свого регіону «Києву» й «Галичині». Вона культивувалася Партією регіонів під час її виборчих кампаній, скерованих проти прозахідних політичних сил.

• Популярний міф стверджував, що промисловий Донбас «годує» решту України.

• З радянських часів тут збереглися підживлювані російською та місцевою пропагандою антиамериканські настрої та фобія перед «агресивним блоком НАТО».

• Прагнення оборонити від гіпотетичних загроз російську мову та культуру, а водночас радянські цінності та символи (скажімо, пам’ятники