Читати книгу - "Привид мертвого дому. Роман-квінтет"

— Охо-хо! — зітхнула вона й пішла в хату.

Я вирішив проскочити в хату й собі, поки там немає баби Гані, хотів узяти потрібну мені книжку. Але не остерігся, проходив біля баби Гані надто близько, і вона раптом підхопила палицю й гримнула мене нею по спині:

— А не колися голками, паскудо, бо я тебе уб’ю! — прошепотіла вона.

Я зарепетував, з хати вискочила мама, а, дізнавшись що сталося, почала на бабу Ганю верещати. Та сиділа за столом непорушно, з кам’яним обличчям і ніби не чула ні криків до себе, ні докорів.

— Як мені хочеться додому в село, — сказала вона, коли мама на хвилю замовкла. — Там би мені лучче було.

Я побачив за фіранкою бабчине обличчя, долішня її щелепа була підбита під горішню. Все поверталося на круги свої, отож я побрів у халабуду, щоб сховатися там і вволю виплакатися.

І наше життя покотилося як звичайно. Баба Ганя сідала в коридорці, заповнюючи його всього, і я завжди відчував жах, коли пробирався повз неї — все мені здавалося, що огріє мене палицею. Наш кіт, той узагалі перестав навідуватись у хату, а переселився до бабці, але, по справедливості сказати, після того, як мама бабу люто висварила, та вже мене не чіпала, але завжди, коли я заходив у хату, рука її тяглася до палиці, пальці спазматично стулялися, а холодні порожні очі наливалися ненавистю — баба Ганя увіч мене ненавиділа, хоч я тільки раз супроти неї провинився. Ненависть же її до кота зрозуміти було важче, той проти неї не завинив нічим; кілька його спроб зайти в хату, кінчалися тим, що бабина палиця блискавично злітала вгору, і кіт із жахом сахався на вулицю. Мама пробувала захищати й кота, але безрезультатно. Тато спробував прочитати бабі Гані лекцію про потребу милосердного ставлення до живої природи, але яблучне вино, яким він себе для таких лекцій надихав, цього разу натхнення принесло мало, а може, баба просто його не слухала. Зрештою, настав момент, коли вино вичерпалося, і татко свої миролюбиві й гуманістичні лекції бабам читати перестав. Може, тому, обстановка в нашому домі стала напружена: бабця гостро посварилася з мамою, бо не тільки рішуче не захотіла прописувати в нас бабу Ганю, а й нагадала мамі про її непевне становище, як таткової жінки й особи тут не прописаної. Мамі ж доводилося щотримісяця їздити в село за бабиною пенсією, і вона все частіше почала виймати з кишені халата інгалятора і з присвистом з нього вдихала. Їй було неймовірно важко кудись їздити, тож спробувала послати з цією місією татка. Той поїхав охоче, але після того не приходив додому два дні, а коли прийшов, то нагадував облізлого кота Тюніка, який був у нас раніше і який загинув від надмірної пристрасті до валер’янки. Татко грошей не привіз ані карбованця, і його ледве не вигнали з роботи за прогули — більше татко мамою у відрядження не посилався. Цікаво в цій ситуації те, що татко зі своїх зароблених грошей не пропивав ні копійки і акуратно вручав усі гроші мамі в день получки; що ж до бабиної пенсії, то, очевидно, вважав, що це так звані «дурні гроші», отож і зволив розпорядитися ними по-своєму. Таким чином, бабця з мамою не балакали й не ходили одна до одної, бабця мала від того ту недогоду, що не могла сама прати. Але до неї почала вчащати богомільна старенька Велігорська, яка згодилася відносити бабчину одежу й постіль у пральню, але натомість бабця мала вислуховувати релігійні проповіді Велігорської на користь католицької церкви. Бабця була, як і Велігорська, католичка, але костьолу не відвідувала років із двадцять п’ять. Мама зненавиділа Велігорську за її добродійну діяльність, бо вважала, що, коли б не та стара карга, як нечемно називала вона Велігорську, бабця не витримала б так довго облоги й бабу Ганю в себе прописала б в обмін на послуги з пральнею, але бабця в цьому змаганні виграла, може, й через те, що ніяких законних підстав прописувати в нас бабу Ганю не було, адже вона бабці зовсім не родичка. Релігійні проповіді Велігорської, однак, на бабцю мало вплинули, бо коли я заходив до неї, то вона виливала на мою маму й бабу Ганю стільки неблагочестивих слів, що мені аж жаль стало Велігорську. Але Велігорська мала ту винагороду, що раз на Спаса витягла бабцю до костьолу (для цього було замовлено таксі), з нею ув’язався і я; бабця в костьолі щиро помолилася, посвятила яблука з нашого саду, і це стало для татка сигналом, щоб почати крутити ті яблука на сік, що він робив з великою віддачею. Бабця ж вийшла з костьолу вмиротворена, лагідна, сказала, що добре було б охрестити в костьолі й мене, бо я росту бузувіром, але я вирішив і далі рости бузувіром, хоч під час служби із захопленням їв витрішки — потрапив-бо туди вперше. Ми приїхали додому також на таксі, і бабця миролюбно заговорила про щось незначне з мамою, та на її миролюбний захід відповіла тим-таки, вони помирилися, але і мама, й баба Ганя залишилися й далі жити в нас непрописані. Татко був зайнятий крученням яблук, я йому посильно допомагав, нарізуючи ті яблука на дольки, і в нас установилася ідилія. Ідилію цю порушила баба Ганя, бо раптом ніби зі сну пробудилася, знову почала «оброблятися», за що мама на неї люто кричала. Тоді баба Ганя з натугою сама спустилася з ґанку й подалася, ледь переступаючи, до бабці, що неймовірно мене здивувало, адже бабця вважалася ніби ворогом баби Гані. Баба влізла до бабці в хату, а що подія це була немала, то я побіг за нею слідом, — стала серед бабчиної кухні й почала хитатися, готуючись гримнутися на підлогу. Я наспів учасно, підставив бабі стільця, і вона звалилася не на підлогу, а на стільця, аж той крекнув і затріщав, але бабу Ганю витримав. Тоді баба заплакала й поскаржилася бабці, що мій татко її знову набив, а я знову поколов голками, що було явним