Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Практична педагогіка, Ксенія Демиденко 📚 - Українською

Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

262
0
09.12.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Практична педагогіка" автора Ксенія Демиденко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 170 171 172 ... 182
Перейти на сторінку:
ГЛАВА 59 РОЗЧАРУВАННЯ

Не боюсь, що ти мене залишиш
Для якоїсь дівчини другої,
А боюся, що одного разу станеш
Ти таким же, як усі навколо.
Зрозумію, що одна в пустелі, -
В місті, що залите вщент вогнями,
Нас нема у затишній оселі
Стали безтілесними тінями.
В. Тушнова

— Ти не напишеш сам диктант навіть на трійку, - з досадою в голосі констатувала факт, перевіряючи вже, мабуть, тридцятий диктант, написаний з Вовою. І головне, чим краще я диктувала, інтонацією підказуючи ймовірні розділові знаки, тим гірше він писав. Вовка сумно дивився на свої десять помилок, виправлених червоною ручкою, і, швидше, засмучувався через те, що я переживаю, ніж через свою неграмотність.

— Ну, і давай не будемо паритися, піду в армію. Адже це не гільйотина, а лише армія, - спокійно реагував Вовка. – Пам'ятаєш, бабуся казала, що ти маєш дочекатися мене з казенного будинку…

— Казенним будинком могла бути школа, ти про це не подумав? А в армію я тебе не відпущу, – категорично заявила. - Мені здається, я придумала, що ми зробимо.

Мені справді на думку спала банально утопічна ідея. Але ж відомо, що все геніальне – дуже просто! А якщо мені теж подати документи на вступ? Тоді ми з Вовкою писатимемо диктант в одній аудиторії. Сядемо поруч, він у мене спише хоча б на якусь трієчку, а якщо пощастить, то й на четвірку. Все ж таки не два. Коли я озвучила свій план, Вовка вибухнув, як шалений гейзер:

— Ти хочеш, щоб я почувався трутнем? – я зрозуміла, що наступила на його гордість та самоповагу, але іншого шляху не бачила. - Буде, що розповідати дітям: ваш татко списав іспит у матусі й так успішно поступив. Прикиньте, який він молодець! Соня, ти щось як вигадаєш…

— Отже, Титаренко. Якщо ти цього не зробиш, я з тобою не розмовлятиму, - категорично заявила я.

— Ага, і двійку за рік вліплю, - перекрив Вовка. – Ми вже не в школі, Соня. Не говоритимеш? Якось переживу! - гордо піднявши голову, пішов на кухню. Якщо раніше я давила на Вовку бабусею, і він усе робив, що було потрібно, то тепер потрібно було змінювати тактику й переводити орієнтири на себе.

— Вова, ти уявляєш, як мені буде погано, доки ти два роки будеш в армії, - ніжно гладячи його по спині, промовила я. Він відволікся від брудного посуду, яким займався в цей момент, і сумно подивився на мене. Я знала, що ніжні торкання в нашому випадку з Вовкою приводили завжди до ліжка, але все ж притиснулася до його гарячого напруженого тіла. По прискореному серцебиттю хлопця я зрозуміла, що сексу не уникнути. І справді, за лічені хвилини ми опинилися в спальні.
Коли ми втомилися від близькості, я акуратно нагадала предмет нашої розмови:
— А не поступиш – усього цього не буде два роки!
Вовка подивився на мене очима загнаного звірка і … погодився.

Залишалася ймовірність того, що ми писатимемо диктант не в одній аудиторії, що не дозволять сісти поряд. Але все склалося якнайкраще. Ми сиділи в аудиторії, де парти були розташовані ярусами. Вовка сів наді мною і все чудово списав навіть на четвірку, благо, у школі трохи навчився азам списування. Зате моєму обуренню не було меж – знайшла себе у списках й очманіла від оцінки – трійка! Правило шкільного списування: хто списує – у того оцінка вища, працювало й у стінах туристичного інституту.

Пішла для приколу подавати на апеляцію – цікаво було дізнатися, що ж я там за помилки зробила, якщо Вовка на «4» у мене списав? Звичайно, я не згадувала про факт списування, тільки поспілкувалася із суворою вчителькою, яка вказала мені на всі літери, які я не за правилами правопису написала. Усі мої літери «ч» (я їх писала з фігурними закорючинами) були підкреслені, і в сумі за це було відібрано бал. Ось так!
— Ну ти зрозумів? – поцікавилася я у Вовки, який бунтував тому, що я його примусила перед іспитом списати банальний пропис для першачків.

— Ти ж учитель, а не я, - тепер приймав усе, як належне, але як же він обурювався того дня, коли я поклала перед ним пропис.

— Не вдуплився? Другий раз у перший клас? Що це за нові підходи до підготовки студентів? - волав Вовка і категорично не хотів виправляти свої деякі кострубаті літери. Тоді на мій бік стала Багіра й обгавкала свого господаря. Тепер Вовка розумів, якими важливими виявилися ці писання.

З історії Вовка теж отримав четвірку, оскільки постарався, вивчив. Я ж взагалі не хотіла йти на цей іспит (навіщо?), але потім з метою мотивації посперечалися:

— Споримо, що я здам краще? – коли повторювали білети, вирвалося у мене.


— На що? – бешкетливий вогник з'явився в очах Вовки. Я вже уявила його непристойні бажання. Але бажання виявилося дуже навіть пристойним. - Якщо я здам краще, підемо на футбол разом, - він давно просив про це неподобство, але я не наважувалася, надто вже неадекватні тіпочки ці вболівальники. Та й шум на стадіоні мене серйозно зупиняв.


— А якщо я здам краще, то підемо до театру. Щоправда, на комедію, щоб не сильно тебе напружувати, – опера і балет теж були в планах окультурення Вовки, але пізніше. Нині його лякати такими заходами не варто було.

Я перемогла, бо здала на п'ятірку. У Вовки було дві четвірки – це був прохідний бал, атестат хороший, до того ж він ще й сирота. Все говорило про те, що Вовка поступив. Тому ми влаштували бенкет і купили квитки на спектакль.

—  Іду я в цей театр тільки заради тебе, Соня, - говорив Вовка, коли ми переступали поріг гарної будівлі Театру драми та комедії. Дивився мій Вовка спектакль «Старший син» із розкритим ротом, заливаючись заразливим сміхом. Коли виходив, дякував, що я його потягла на це видовище.

— Давай заведемо правило, хоч би раз на місяць ходити до театру, - ці слова мені лягли на душу, як бальзам. - Тобі треба відриватися від зошитів хоч зрідка.

— Вов, я не повернуся до школи, - вирішила зізнатися.

— Чого це? Через мене? Тебе виганяють? - на його обличчі читався смуток. - Ну, і дурні, такого вчителя вижили.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 170 171 172 ... 182
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Практична педагогіка, Ксенія Демиденко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"