Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Коли одружимося, то все робитимемо разом. Життя одне і треба насолоджуватися тим, що приємно.
— Прекрасно. Спочатку давай поговоримо про вступ, - нагадала. Вовку трохи скривило. – Ти мені щось не договорюєш? Я відчуваю.
— Тут така історія. Я не пройшов іспитів після курсів. Блін, там такий складний диктант був. Можна спробувати вступити на заочне й успішно поєднувати життя студентське та сімейне, - було видно, що він на цю тему вже думав.
— Спочатку стаціонар, – це було моє категоричне «ні». – Провчишся хоча б рік, а потім переводься, куди хочеш. Якщо не зробиш це, тебе заберуть до армії. Це два роки життя нарізно, - я правильно підібрала аргументи, бо по обличчю Вови поповзла гримаса легкого розчарування.
— А ти мене будеш готувавти до іспитів і тоді я точно вступлю, - здався Вовка.
Зустріч із Зоряном, на диво розумним і галантним хлопцем, народила дуже непоганий тандем: я і він. Як не натякав хлопець на тісніше спілкування, але тандем залишився лише у творчій площині. Наташка мала рацію, Зорян швидко генерував актуальні та дуже незвичайні своєю життєвістю сюжети. Причому, він міг зателефонувати серед дня й змусити записувати щойно придуманий сюжет. Перший наш спільний проект мав назву «Жертви Сірого». Починалося все із сирого сюжету Зоряна:
— Якщо врахувати, що всі зараз схиблені на криміналі, то рити треба там. Проблема молоді №1 – наркота. Тому малюємо глухе містечко, в якому молодим пацанам нічого більше робити, як морди бити один одному по п'яні. Приїжджає туди загадковий красень і починається. Три трупи, через місяць – п'ять хлопців пішли з життя. Розслідувати це все дають молодій та красивій дівчині. Вона виходить на цього молодця, який торгує поганню й підсаджує хлопців на наркоту. Той її закохує в себе. Кохання красиво можна намалювати. Суд, а вона його відмазала, бо любила. Така малина.
— А де повчальна частина? Типу герой-злодій і покарання за ті злодійства? – не розуміла я фіналу цієї «малини», де торжествувало не добро.
— Буде. Грохнемо в кінці дівчину-слідчу. Мовляв, стаєш на сторону зла, готуйся до того, що тебе теж приберуть. Чим не мораль? – вмів Зорян переконувати.
З ідеї вийшло чотири оповідання. Реалізатора наркотиків серед хлопців глухого міста назвали Сергієм, у своєму середовищі – Сірим. У підтексті жертвами Сірого стали не лише загиблі від передозування хлопці, а й жінка – слідчий: вона витягла його з-під статті, а він її отруїв.
Наташка від щастя стрибала, як вона сама зізналася, «вище даху», тому що розповідь стала гідною окрасою журналу. Щоправда, під моїми опусами друкувався псевдонім – Софі Зорянова. Це Наташка вигадала, поєднавши імена авторів.
Якби не шалені ночі та бурхлива близькість, то можна б було сказати, що ми з Вовкою жили, як мати й син: я навчала, він навчався та слухався. Ми разом вигулювали Багіру двічі на день, танцювали в залі під музику вісімдесятих (благо, у Вови була велика фонотека), прибирали в квартирі, готували смаколики і весь час говорили. Говорили про все на світі. Я відкрила собі тонкий, чуттєвий, допитливий розум, який притягував у Вовці ще коли він був учнем. Тепер це був чоловік, якого я любила, розцінюючи це почуття, як дар Божий. Мати можливість однаково жваво обговорювати такі незрівнянні теми, як життя після смерті та секрети приготування соусу для спагетті, з чоловіком, який цитував Єсеніна і зводив мене з розуму в ліжку – хіба я могла чекати від життя більшого? І що з того, що він був молодшим за мене на шість років, і я була його класним керівником всього місяць тому? Як говорив Вова – фігня на олії…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Практична педагогіка, Ксенія Демиденко», після закриття браузера.