Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

«Привіт, це я… все гаразд?…все йде добре, наступна зустріч у нас завтра в другій половині дня… ні, думаю, вийде… я пробуду тут ще мінімум п’ять або шість днів, а потім поїду до Мадрида… ні, я повернуся додому не раніше кінця наступного тижня… я теж… я тебе кохаю… ну, звичайно… я зателефоную ближче під кінець тижня… цілую».

Зріст 185 сантиметрів, п’ятдесят або, можливо, п’ятдесят п’ять років, волосся світле, прибите сивиною, коротко стрижене, друге підборіддя і зайві відкладення на талії. А проте в цілком задовільній формі. Він читав «Файненшл таймс». Коли він допив пиво і пішов до ліфта, Лісбет Саландер подалася за ним.

Він натиснув кнопку шостого поверху. Лісбет стала поряд з ним і притулилася потилицею до стінки ліфта.

— Я п’яна, — заявила вона.

Він поглянув на неї.

— Невже?

— Так. Такий випав тиждень. Давай-но я вгадаю. Ти — якийсь бізнесмен, приїхав з Ганновера або звідкись із Північної Німеччини. Ти одружений. Кохаєш свою дружину. І тобі треба ще на кілька днів затриматися в Гібралтарі. Це те, що я зрозуміла з твоєї телефонної розмови в барі.

Він поглянув на неї з подивом.

— Я сама із Швеції. І страшенно хочу з ким-небудь потрахатись. Мені наплювати, що ти одружений, і мене не цікавить твій номер телефону.

Він підвів брови.

— Я живу в номері сімсот одинадцять, поверхом вище. Я збираюся піднятися до себе, роздягтися, прийняти ванну і лягти в ліжко. Якщо захочеш скласти мені компанію, постукай за півгодинки. Інакше я засну.

— Це якийсь жарт? — спитав він, коли ліфт зупинився.

— Ні. Просто мені ліньки в барі кого-небудь знімати. Або ти до мене постукаєш, або обійдусь і так.

За двадцять п'ять хвилин у двері номера Лісбет постукали. Вона відчинила, загорнувшись у купальне простирадло.

— Заходь, — запросила вона.

Він увійшов і з підозрінням оглянувся на всі боки.

— Окрім мене, тут нікого немає, — сказала вона.

— Скільки тобі років?

Вона простягнула руку до комода, взяла паспорт, що лежав там, і подала йому.

— На вигляд ти молодша.

— Знаю, — відповіла вона, розмотала купальне простирадло і кинула його на підлогу. Потім підійшла до ліжка і відкинула покривало.

Він поглянув на її татуювання. Вона скосила очі на нього через плече.

— Це не пастка. Я самотня дівчина і проводжу тут кілька днів. Я давно не займалася сексом.

— Чому ти вибрала саме мене?

— Тому що в барі лише ти був ніби як наодинці.

— Я одружений.

— А мене не цікавить, хто вона і навіть хто ти. І в мене немає бажання обговорювати питання суспільного життя. Я хочу трахатись. Роздягайся або забирайся геть.

— Просто так?

— А чом би й ні. Ти вже дорослий і знаєш, чого від тебе сподіваються.

Він з півхвилини подумав. З його вигляду здавалося, що він збирається піти. Вона сіла на край ліжка і чекала. Він прикусив нижню губу, потім усе ж зняв брюки і сорочку і завагався відносно трусів.

— Усе, — сказала Лісбет Саландер. — Я не маю наміру трахатися з кимось, хто не знімає трусів. І обов’язково надінь презерватив. Я знаю, де була сама, але не знаю, де побував ти.

Він стягнув труси, підійшов до неї і поклав руку їй на плече. Коли він нахилився і поцілував її, Лісбет заплющила очі. Його поцілунок був приємним на смак. Вона дозволила йому покласти її на ліжко. Він виявився важким.

Відчинивши двері до свого офісу в центрі «Б’юкенен хаус» на пристані Куїнсвей над човновою станцією, адвокат Джеремі Стюард Макміллан відчув, що волосся в нього на потилиці заворушилося. Він відчув запах тютюнового диму і почув, як скрипнув стілець. Було близько сьомої ранку, і він щонайперше подумав, що в офіс забрався грабіжник.

Потім з міні-кухні до нього долинув запах кави. Через кілька секунд він нерішуче переступив поріг, пройшов через хол і заглянув до просторого й елегантно обставленого кабінету. В його офісному кріслі, спиною до нього і поклавши ноги на підвіконня, сиділа Лісбет Саландер. Його робочий комп’ютер був увімкнутий, і їй вочевидь не важко було зламати пароль. З тією ж легкістю вона відкрила його сейф. На колінах у неї лежала папка з його вкрай інтимною кореспонденцією і бухгалтерськими документами.

— Доброго ранку, фрекен Саландер, — нарешті сказав він.

— Мм, — відповіла вона. — Там є свіжозаварена кава і круасани.

— Дякую, — подякував він, покірливо зітхнувши.

Офіс він, звичайно, купив на її гроші і на її прохання, але ніяк не чекав, що вона з’явиться без попередження, як сніг на голову. Крім того, вона знайшла і напевно погортала порнографічний журнал для гомосексуалістів, який він ховав у себе в шухляді столу.

Як незручно.

А може, й ні.

З досвіду спілкування з Лісбет Саландер він знав, що вона непримиренна відносно тих людей, які її дратують, але навіть бровою не поведе з приводу людських слабинок. Вона знала, що офіційно він вважається гетеросексуалом, але таємно захоплюється чоловіками і після того як п’ятнадцять років тому розлучився, дає волю найінтимнішим фантазіям.

Як дивно. З нею я почуваюся упевненим.

Якщо вже вона все одно опинилася в Гібралтарі, Лісбет вирішила відвідати адвоката Джеремі Макміллана, що вів її фінансові справи. Востаннє вона спілкувалася з ним перед Новим роком і хотіла довідатись, чи не розорив він її, поки вона не могла за ним наглядати.

Але квапитися з цим вона не збиралася і поїхала до Гібралтару прямо після звільнення зовсім не тому. Їй просто страшенно хотілося від усього відключитися, і Гібралтар чудово для цього підходив. Тиждень вона не просихала, упиваючись, потім ще кілька днів займалася сексом з німецьким бізнесменом — урешті-решт той наважився і сказав, що його звати Дітер. Вона сумнівалася в тому, що це його справжнє ім’я, але проводити розслідування не стала. Цілими днями він сидів на різних нарадах, а вечорами вони разом вечеряли і потім ішли до нього або до неї в номер.

Лісбет констатувала, що в ліжку він зовсім непоганий. Можливо, йому трохи не вистачало досвіду, і часом він бував занадто грубим.

Дітер, схоже, був дещо спантеличений, що вона, просто піддавшись імпульсу,