Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

Потім, коли до свого корабля і до моря дійшов я,

Ми зготували вечерю, і ніч божественна настала.

4зо Спати лягли ми тоді на березі моря шумливім.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Берегом йшов я піщаним широкодорожного моря

Й щиро молився богам. Супутників вів я з собою

Трьох, на яких у кожній би справі поклавсь цілковито.

435] В лоно широкого моря полинувши, світла богиня

Із глибини принесла нам чотири тюленячі шкури,

Тільки-но здерті, - підступ на батька вона замишляла.

Виривши лігва для нас у піску прибережнім, тим часом

Сіла вона і чекала, аж поки прийшли ми до неї;

440] Покотом всіх нас поклала вона і шкурами вкрила.

Прикрою засідка та нам здалася. І прикро вражав нас

Запах убивчий тюленів, що живляться тванню морською.

Хто б це улежати міг із морською потворою поряд?

Та порятунок і поміч велику вона подала нам:

445] Кожному в ніздрі поклала амбросії трохи, що пахла

Солодко так і запах огидний отой забивала.

Так ми, терпіння набравшися, цілий пролежали ранок.

Зграєю випливли з моря тюлені і в ряд полягали

Покотом всі спочивати на березі моря шумливім.

450] Виплив опівдні із моря й старий і оглянув навколо

Жирних тюленів своїх, усіх обійшов, полічив їх.

Легшими нас між потвор полічив він, про підступи наші

Й гадки у серці не мавши; приліг тут на березі й сам він.

З криком тоді ми напали на старця й руками своїми

Міцно схопили його. Та мистецтва свого не забув він.

Спершу у лютого він обернувсь буйногривого лева,

Потім в дракона, у барса та ще в величезного вепра;

Плинною став він водою, розложистим деревом потім.

Ми ж, терпіння набравшись, старого безстрашно тримали.

460] Тільки як витівки ці і самому йому вже набридли,

Врешті з питанням звернувсь він до мене й словами промовив:

«Хто із безсмертних богів навчив тебе, сину Атреїв,

Підступом взяти мене проти волі? Й чого тобі треба?»

Так говорив він, а я у відповідь мовив до нього:

465] «Знаєш ти, старче, і сам, - чого ж ти питаєш лукаво? -

Як я на острові цім забаривсь і знайти не здолаю

Виходу, навіть і сам уже духом цілком занепав я.

Може, хоч ти мені скажеш, бо все вам відоме, богове,

Хто із безсмертних затримав мене й заступає дорогу

470] В путь поворотну по хвилях багатого рибою моря?»

Так говорив я, а він у відповідь мовив до мене:

«Передусім ти повинен був жертви священні й прекрасні

Зевсові й іншим богам принести, якщо хтів якнайшвидше

На батьківщину свою винно-темним доплинути морем,

475] Бо не раніш тобі рідних побачити доля судила,

В високоверхий свій дім і в рідну країну вернутись,

Ніж до Єгипту доїдеш, ріки, що ллє з неба потоки,

Зевсом напоєні, й там священні складеш гекатомби

В жертву безсмертним богам, що простором небес володіють,

480] І подадуть тобі шлях вони той, якого ти прагнеш».

Так говорив він, і любим тоді зажурився я серцем,

Він-бо загадував знову мені по імлистому морю

В довгу й важку до Єгипту дорогу назад повертати.

В відповідь все ж я з такими звернувся до нього словами:

485] «Все це я так і зроблю, як мені ти наказуєш, старче,

Тільки всю правду тепер розкажи і повідай одверто,

Чи повернулись додому тоді з кораблями ахеї,

Що, вирушавши з-під Трої, їх Нестор і я залишили,

Чи з кораблем своїм разом хто смертю гіркою загинув,

490] Чи на руках хто у друзів умер, війну закінчивши».

Так говорив я, а він у відповідь мовив до мене:

«Нащо, Атріде, запитуєш? Краще б не знав ти нічого

Й думки моєї не відав про це, - гадаю, недовго

Втерпиш без сліз ти, про все те дізнавшись од мене докладно.

495] Впало багато із них, а багато й живими лишилось.

Двоє лише з ватажків міднолатного війська ахеїв

При повороті загинули, - сам ти в бою тім брав участь.

Ще одного десь живого широке затримало море.

З довговесельними десь кораблями й Еант там намучивсь:

500] Спершу-бо кинув його Посейдон з кораблем на великі

Скелі Гірейські, проте врятував самого з безодні.

Смерті уникнув би він, хоч і був ненависний Афіні,

В зарозумінні якби він зухвалого слова не кинув,

Що проти волі богів уникне морської безодні.

505] Чув Посейдон, як гукав він слова оті високодумні,

І, ухопивши тризубець руками потужними, гнівно

Вдарив об скелю Гірейську, й надвоє вона розкололась,

Тільки уламок зостався, а другий у море звалився -

Той, що на ньому тримався Еант і блюзнив так зухвало, -

510] Він за собою й потяг його в хвилі безмежного моря.

Так і загинув Еант, водою солоною впившись.

Брату ж твоєму від Кер пощастило втекти і в доладних

Суднах умкнути, - Гера-владарка його врятувала.

Тільки коли стрімковерхої кручі Малеї вже близько

515] Він допливав, налетіла на нього страшна хуртовина

Й, скорбного, знов понесла по багатому рибою морю

Аж на край світу - туди, де раніше Фієст мав оселю

З давніх-давен, а тепер там Егіст домував, син Фіестів,

Та й відтіля йому путь поворотна знайшлася щасливо:

520] Вітер назад вже боги повернули, й прибув він додому,

Радісно вийшов на рідну він землю отчизни своєї,

І припадав до землі, й цілував її, й сльози гарячі

Бігли з очей, щасливих, що бачать ізнов батьківщину.

Та спостеріг із чатівні його чатівник, що поставив

525] Хитрий Егіст його там, обіцявши йому два таланти

Золота дать в нагороду; вже рік він чекав на Атріда,

Щоб не пройшов непомітно й про буйну не згадував силу.

Звістку цю швидко поніс він в оселю провідці народу,

Й тут же відразу Егіст лукавство задумав підступне:

530]