Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

Він посадив, готувати звелівши у домі вечерю.

Сам же стрічать Агамемнона вийшов, провідця народу,

Із колісницями й кіньми, ганебне замисливши діло.

Ввів він в оселю його, що не знав про той підступ, і раптом

535] Вбив за вечерею так, як бика біля ясел вбивають.

Не залишилось нікого в живих ні з супутців Атріда,

Ані з Егістових слуг, - усі в тім загинули домі».

Так говорив він, і любим тоді зажурився я серцем,

Сів на піску і заплакав, і серцю моєму у грудях

540] Жити не хтілося більше й на сонячне світло дивитись.

А як наплакався я досхочу і в піску навалявся,

Старець морський непомильний тоді лиш до мене промовив:

«Годі-бо, сину Атреїв, тобі стільки часу невтішно

Плакать, нічого ми цим не доб'ємось. А ти постарайся

545] Краще про те, як би швидше до рідного краю вернутись.

Може, Егіста живим ти застанеш, а може, й раніше

Вбитий Орестом він буде, й ти саме на похорон встигнеш».

Так він сказав, і серце у грудях і дух мій відважний

Радість умить обняла, хоч і як перед тим сумував я, -

550] Голосно мовив я, з словом до нього звернувшись крилатим:

«Отже, я знаю про них, назви ж мені й третього мужа,

Що десь живого широке ще й досі затримало море.

Чи не загинув і він? Як не гірко, я слухать готовий».

Так говорив я, а він у відповідь мовив до мене:

555] «Славний Лаертів то син, що вітчизною має Ітаку, -

Бачив на острові я, як сльози рясні проливав він

В домі у німфи Каліпсо, яка силоміць його й досі

Держить у себе, й не може він в рідну країну вернутись.

Ні кораблів веслохідних не має він там, ні супутців,

360] Що помогли б йому їхати лоном широкого моря.

Зевс не призначив тобі, Менелаю, паростку Зевсів,

В Аргосі, кіньми багатім, застигнутим смертю лишитись, -

На рівнину Елісійську пошлють тебе згодом безсмертні,

Аж на край світу, туди, де живе Радамант русокудрий,

565] Де лиш приємне, найлегше життя дожидає людину.

Там ані снігу, ні бурі, ні навіть дощу не буває,

Тільки дзвінкого Зефіра туди долітає зітхання

Від Океану-ріки, щоб од спеки людей освіжити,

Ти-бо Єлени є муж і доводишся Зевсові зятем».

Мовивши так, у море хвилясте він знову поринув.

Я ж і супутці мої богорівні до суден доладних

Разом пішли, і тяжко моє хвилювалося серце.

Потім, коли до свого корабля і до моря дійшли ми,

То зготували вечерю, і ніч божественна настала.

575] Спати лягли ми тоді на березі моря шумливім.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Знову свої кораблі на священне ми зсунули море,

Щогли поставили міцно й вітрила на них розпустили,

Потім самі увійшли та громадою сіли на лави, -

580] І під ударами весел запінилось сивеє море.

Стали ми знов близ Єгипту, ріки, що ллє з неба потоки,

Зевсом напоєні, й там я священні приніс гекатомби.

Жертвою гнів я богам заспокоївши вічноживущим,

Пагорб насипав на славу і честь Агамемнону вічну.

585] А закінчивши, вернувся, й дали мені знову безсмертні

Вітер попутний і швидко у рідну доставили землю.

Ну, а тепер залишайся, юначе, у домі моєму

Погостювати - на днів одинадцять чи навіть дванадцять.

Виряджу добре я потім і щедро тебе обдарую:

590] Коней дам трьох, колісницю чудову, та ще й у додачу

Келих коштовний я дам, щоб, безсмертним богам узливання

Творячи, кожного разу спогадував ти і про мене».

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

«Сину Атреїв, занадто вже довго мене не затримуй.

595] Рад би і цілий я рік, тут сидячи, в тебе лишатись;

1 не журивсь ні за домом своїм би я, ні за батьками,

Стільки, слова і розмови твої я вчуваючи, маю

Втіхи безмежної, та у священному Пілосі журно

Товариші мене ждуть, поки тут мене ти ось тримаєш.

600] Кожен від тебе дарунок повік дорогий мені буде,

Не поведу лише коней в Ітаку, тобі їх залишу,

Хай покрасуються тут: навколо ти маєш рівнини

Широкополі, росте ситнику й конюшини багато,

Полби й пшениці та білого з буйним колоссям ячменю.

605] А на Ітаці ні лук, ані вигонів ширших немає,

Кіз лиш ситить, а миліша, ніж коней вона б насищала.

На островах, що на морі лежать, немає для коней

Ані розгону, ні лук - особливо ж на нашій Ітаці».

Так говорив він, але усміхнувсь Менелай гучномовний,

610] Хлопця рукою погладив, назвав на ім'я і промовив:

«Доброї крові ти, люба дитино, якщо так говориш.

Я подарунок тобі заміню, це можна зробити.

З дорогоцінних скарбів, що в моїм зберігаються домі,

Дам найпочесніший я, найкращий тобі подарунок:

615] Дам дорогої роботи кратеру - уся вона з срібла

Вилита, вінця ж у неї оздоблені золотом чистим.

Твір то Гефеста, мені ж дарував її Федім славетний,

Владар сідонян, коли я, вертавшись до рідного краю,

В домі його гостював, - тобі її хочу я дати».

620] Довго удвох між собою тоді вони так розмовляли.

В дім до державця божистого гості тим часом збирались,

Гнали овець, готували вино, що підносить бадьорість,

Хліб доставляли жінки їх ошатні, пов'язані гарно.

Так готувались до учти усі в Менелаєвім домі.

625] А женихи, що тим часом під домом зійшлись Одіссея,

Дисків і списів метанням на втоптанім добре майданку

Бавились і розважалися, як і раніше, зухвалі.

Лиш Антіной з Еврімахом, подібним на бога, сиділи,

Два женихів ватажки, відвагою й родом знатніші.

630] Фроніїв син, Ноемон, близенько до них підійшовши,

До Антіноя з такими словами звернувшись, промовив:

«Чи, Антіною, відомо, чи ні, - коли повернутись

Знову сюди Телемах з піскуватого Пілоса має?