Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Трилогія смерті 📚 - Українською

Читати книгу - "Трилогія смерті"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Трилогія смерті" автора Рей Бредбері. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 170 171 172 ... 208
Перейти на сторінку:
аркуш, що заполонив мою увагу. Тут вклинився старий:

— Ви коли-небудь мізкували над тим, звідкіля походить назва Каліфорнії?

— До чого це?..

— Стули писок. Коли в тисяча п’ятсот дев’ятому іспанці відступали з Мексики, прямуючи на північ, то повсюди цурпелили зі собою книжки. В одній із них, виданій у Іспанії, розповідалося про королеву амазанок, яка владичила у краї достатку, де з-під землі били молочні струмені та пульсували медові артерії. Звали її Каліфією. А землю, на якій панувала королева, нарекли Каліфорнією. Усе завдяки іспанцям. Саме вони, спинивши нараз свою ходу, опустили погляд, озираючи долину, виповнену медом та молоком. І в пориві дали їй назву.

— Каліфорнія?

— Що ж, окинь оком перелік запрошених.

Я глипнув і почав читати.

— Каліфія! Боженько мій! Ми старалися зв’язатися з нею сьогодні. Де вона заподілася?

— Те саме багнулося довідатися Реттіґан. Не хто інший, як велична Каліфія, передвіщала наше неминуче одруження, втім, і словом не обмовилася, що за ним — невідворотний крах. Отак Реттіґан узяла мене в лабети, скликала юрму гульвіс, аби впивалися шампанським. І все через Каліфію. Вона й сьогодні тут ніяк не вгавала, надриваючи горло із глибини газетного тунелю: «Де, в біса, її носить? Ти точно маєш знати!»

«Богу духа винен, — я намагався докричатися до зворотного краю тунелю. — Іди, Констанс! Каліфія занапастила обидва життя. Іди і спробуй позбутись її раз, потім удруге. Вбий Каліфію!»

Знесилена мумія звалилася на постіль.

— Ви сказали це, — вирішив перепитати я, — сьогодні опівдні?

— Щось таке, — зітхнув старий. — Я випровадив її, охоплену жадобою крові. Сподіваюся, вона розшукає ту кінчену астрологиню і… — його голос задрижав. — Можна ще «Малломарс»?

Я поклав печиво на язик старого. Солоднеча розтанула. А він пожвавішав.

— Дивлячись на це безкосте чудо, ти б ніколи не подумав, що десь у банку воно зберігає півлимона. Можеш піти пересвідчитись. Я реанімовував волл-стритські акції, передаючи повітря з рота в рот тим, які ще не встигли до ручки охляти, а лише впали у сплячку з тисяча дев’ятсот сорок першого через Хіросіму,[85] Еніветок[86] і Ніксона.[87] Тоді й подумав: а чому б мені не придбати «Ай-Бі-Ем»,[88] та й «Белл»[89] заодно. І ось зараз я надбав цей розкішний маєток із виглядом на Лос-Анджелес. Єдине, що справляти нужду доводиться надворі в «Енді Ґамп» клозеті.[90] До того ж «Глендейл Маркет»[91] витрясає з мене чимало грошенят за посильного хлопчака, який притарабанює «Спем», консервований чилі та пляшкову воду. Просто «Життя Райлі»![92] Тепер ви достатньо покопирсались у моїй минувшості?

— Майже.

— Реттіґан! Реттіґан! — вів далі старий. — Вона запалювалась окриками і бурхливими оваціями. Час від часу про неї згадували у цих газетах. Візьміть будь-яку з вершечка кожного стосу — чотири праворуч, шість зліва — усі вони різняться. Вона зоставила багацько слідів дорогою до Марракеша. Нині прителепала назад, аби прибрати у котячому лотку.

— Ви не жартуєте про те, що бачили її сьогодні?

— Навіщо мені це здалося?! Від такого крику Румпельштільцхен[93]розпанахав би себе навпіл, а тоді зібрав би все докупи.

— Невже вона нічого більше не прагнула, лишень добути адресу Каліфії?

— І газети. Та нехай забирає їх і котиться під три чорти. Тут йдеться про довге розлучення, і нема тому ні кінця ні краю.

— Можна взяти? — я підняв запрошення.

— Бери хоч дюжину! Тоді так ніхто й не приплентався до нас, окрім друзів-одноденок Реттіґан. Вона жмакала ці картки і жбурляла через плече. «Ти завше можеш замовити ще», — повторювала вона. Розбирайте до решти запрошення. Розтягуйте газети. То що ви там говорили, як вас звати?

— Я не відрекомендувався.

— Дякувати Богу! Вимітайтеся звідси! — вказав на двері Кларенс Реттіґан.

Ми з Крамлі неквапливо ринули відтіля, проминаючи лабіринтні вежі, прихопивши зі собою по примірнику з восьми різних стосів. Тільки-но намилилися вислизнути через передні двері, як тут, наче грім з ясного неба, з’явився хлопчик, тримаючи перед собою напхом напханий ящик, і затулив нам дорогу.

— Що приволік? — поцікавився у нього я.

— Бакалію.

— Здебільшого випивку?

— Бакалію, — правив посильний. — Він досі там?

— Навіть не думайте навідатись сюди вдруге! — надривно пролунав із глибини газетних насипів голос фараона Туга. — Від мене й мокрого сліду тут не залишиться!

— Він на місці… Нічого не змінилося, — протягнув хлопчик, миттю пополотнівши.

— Три пожежі й землетрус! Останній якраз гряде! Я чую, як він наближається! — голос мумії повагом стишувався.

Хлопчик зиркнув на нас.

— Тобі з ним голову мастити, — сказав я, відходячи якнайдалі.

— Ані руш! Затамуйте дихання! — хлопчик поволі переставив ногу через поріг.

Ми з Крамлі стояли як укопані, не заковтуючи повітря, доти, доки хлопчик не розчинився у просторі.

Розділ одинадцятий

Крамлі потрафив розвернути свого драндулета і скерувати його назад схилом таким чином, що ми не зірвалися зі шпиля. Дорогою мої очі по береги зайшлися слізьми.

— Тримай язик за зубами, — Крамлі усіляко уникав мого погляду. — Я не намірений нічого слухати.

Я важкувато ковтнув.

— Три пожежі й землетрус. І ще один от-от нагряне!

— Скільки можна?! — Крамлі вдарив по гальмах. — Не верзи дурниці. У твоїй голові тільки маячня осіла. Авжеж, новий землетрус не за горами: Реттіґан! Вона розірве нас на дрібненькі шматочки! Випльовуйся звідси і далі пиляй на двох!

— Я ж маю страх висоти.

— Ну, нехай. Рот на замок!

Після того тисяч двадцять ліг,[94] не менше, ми їхали у цілковитій тиші. На вулиці уже скупчилися машини, тож я заходився переглядати газети, одну за одною.

— Дідько! — я таки не стримався. — Досі не второпаю, чому він дозволив узяти саме їх?

— Що там нашукав?

— Нічогісінько. Нуль. Повний.

— Дай-но мені, — Крамлі вирвав з рук газету і взявся нипати на неї одним оком, інше ж — не спускав із дороги. Почало мжичити.

— «Емілі Старр[95] померла у двадцять п’ять років», — вичитав Крамлі.

— Дивися, куди ідеш! — я розперезався, коли автівка захилиталась у різні боки.

На той час Крамлі втупився позирком у інший випуск:

— Корінн Келлі розлучається з фон Штернберґом.[96]

Він перекинув газету через плече.

— Ребекка Стендіш перебуває у шпиталі. Її життя тримається на волосині.

Ухопив ще одну, затим іще.

— Женев’є Карлос збирається під вінець із сином Ґолдвіна.[97] До чого б це?

Допоки тарабанив дощ, я підсунув йому три наступні газети. Втім, усі вони опинилися там, де й попередні, — на задньому сидінні.

— Він так ревно намагався переконати нас, що тримається при здоровому глузді. А що з того вийшло?

1 ... 170 171 172 ... 208
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трилогія смерті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трилогія смерті"