Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

— Так, мамо, познайомся — це Кай, мій тепер названий брат. Ми разом там були, я багатьом йому завдячую, — брат усміхнувся.

Його мати одразу відпустила його і схопила мене в задушливі обійми. Звідки в такій маленькій жінці стільки сили? Мало мене не задушила, чесне слово. Зі сльозами на очах розцілувала в обидві щоки:

— Я так переживала за свого синочка, дякую, що подбав про нього.

— Це ще хто про кого дбав?! Я його своєю балаканиною добре розважав! — кучерявий усміхнувся, нарешті забираючи від мене цю жінку.

— Не те слово, — погодився з усмішкою.

Чоловіки, найняті Марго, якраз привезли багаж, серед якого була й труна з тілом Єна. Мені все ж довелося покласти його туди, хоча й не хотілося з ним прощатися.

— Хто це? — ахнула жінка.

— Мам, тату, у цій труні Єн, наш названий брат. Ми з Каєм хотіли б поховати його, а потім повернутися і поговорити з тобою, дідусю.

Кучерявий усміхнувся матері й відійшов від них до мене.

— Тоді вам варто поховати його в горах. Кажуть, душі тих перевертнів, що поховані в горах, ніколи більше не стають вовками.

Марго посміхнулася і погладила кришку труни з такою ніжністю, немов там була її дитина.

— Тому ми ніколи й не ховаємо своїх у горах, — відгукнувся Ренат зі зневагою.

— Мабуть, Єну сподобається там, — висловив нашу думку кучерявий. Чим розлютив свого родича.

— Молодший, ми обидва знаємо, про що ти попросиш. Тож я одразу скажу тобі ні, ти нікуди не підеш зі зграї, — чоловік перевів погляд на мене, начебто оцінюючи, як супротивника.

— Діду, але я дуже змінився за цей час і хочу, нарешті, жити самостійно, — спробував напоумити його кучерявий.

— На коліна, — чується всього лише одна тиха команда старого альфи, і кучерявий її виконує з диким скреготом зубів.

— Ви що робите?! Використовувати Волю на власному онукові? Зовсім нелюди?! — завищала Марго, хапаючи кучерявого за руку, яку він майже одразу вириває.

Його руки стиснуті в кулаки, судомно дихає, ніби задихається. Погляд прикутий до діда, у ньому повно болю й ненависті. Мати кучерявого прикриває руками рот і тихо плаче, здається, вона не вперше спостерігає цю картину. Батько стоїть із кам'яним обличчям, ніби не розуміючи, що тут узагалі відбувається.

— Брате, — кличу кучерявого, насправді не розуміючи, що відбувається.

Кучерявий тихо гарчить під глузливим поглядом свого альфи.

— Що відбувається? — запитую в Марго, як у найадекватнішої з них.

— Це Воля, якщо бета зможе не підкоритися прямому наказу альфи, то зможе піти зі зграї. Але це шалено боляче, тому зазвичай нею ніхто не користується.

— Але в Молодшого не вистачає сили навіть на це. Якби ти народився альфою, твоє життя склалося б по-іншому. У тебе була б влада, своя зграя і вовчиця, а так ти просто посередній слабкий бета. Можеш сказати за це спасибі своїй слабкій матері.

— Не смій говорити так про мою маму! — прогарчав кучерявий, але так і не зміг піднятися з колін.

Наша перепалка не залишилася непоміченою, люди в аеропорту дивляться на нашу компанію з цікавістю. Сама жінка ще сильніше заплакала, чимось вона так скидалася на мою матір, що я відчув злість від того, що цей старий виродок її ображає.

— Може проблема не в цій жінці, а у вас. Будь-який бета може стати альфою, але ви надто затаврували брата своїм авторитетом, тож йому не залишилося нічого іншого, окрім як стати бетою.

— Будь-яка? У якому світі ти живеш, одинак? Якщо ти народився альфою, то ти ним станеш. Якщо бетою, то назавжди залишишся рабом.

Дідок гидко посміхнувся, з насмішкою дивлячись на мене. Його слова не мали для мене сенсу, я ж знаю, що це не так.

— Ти не зовсім правий, хлопчику мій. Деякі бети просто не можуть існувати без альф, тому, якщо їх надовго розлучити, бета починає вмирати. Але це явно не про вашого онука, якщо вже, пробувши в полоні три місяці, він залишився живий, — пояснила Марго.

Настала тиша, під яку я сам підняв друга на ноги та підтримав, щоб той не впав. Стиснув його плече, показуючи, що я на його боці, завжди на ньому буду.

— Думаю, всі бачили, що протистояти моїй волі він не може, тож тут і говорити нема про що, — сухо додав чоловік і повернувся, немов збираючись піти.

— Діду, хоча б поховати дозволь, — тихіше попросив брат, чим мене розлютив.

Чому він має просити? Чому має принижуватися і звітувати за свої вчинки? Чому за весь той час, коли він був у полоні, цей дідок абсолютно нічого не зробив заради його порятунку?

— У тебе день, і щоб завтра вранці був як багнет вдома.

"Завтра їдемо в Аркан", — сказав альфа, навіть не обертаючись.

— О, так ви приїдете? Ну, тоді може, дозволите хлопчикам одразу прибути туди? Я згодна їх підкинути, якщо вже ми з чоловіком збираємося туди ж.

Марго посміхнулася якось надто хитро, так що холодок по спині пройшов. Що вона задумала?